Розділ 30: Чому так довго ?

Очікувати довго Зеро не довелося. Через кілька хвилин масивні двері університету "Імперія" повільно відчинилися.

Біля входу охорона витягнулася в струнку й віддала честь чоловіку, який з'явився на порозі. Це був сам директор — людина, яка в університеті мала найвищий авторитет. З посмішкою на обличчі він мовчки відійшов убік, пропускаючи Зеро вперед. Це було мовчазне запрошення.

Зеро без зайвих слів попрямував слідом за директором. Хоча вони не обмінялися жодною реплікою, Зеро розумів, що його ведуть до місця, де можна буде поговорити без сторонніх очей. Він ішов коридорами університету, уважно розглядаючи навколишнє оточення.

Будівлі вражали не лише своєю архітектурою, а й технологічними досягненнями. Зеро помічав фантомів, які патрулювали територію, ультрасучасні тренувальні зали з автоматичними симуляторами, ідеально організовані лабораторії з останніми досягненнями науки та навіть декілька площадок для участі у "Фантоматії"

- Для людей створити щось подібне — це справжнє досягнення, — подумав Зеро, ледь помітно усміхнувшись.

Надворі декілька студентів із цікавістю спостерігали за тим, що відбувалося. Їх увагу привернуло те, що сам директор супроводжував незнайомця, який виглядав, як новачок. У нього не було ані офіційної форми, ані нано-браслета.

Втім, наявність директора поруч змушувала їх тримати себе в руках — ніхто не наважувався навіть шепотітися, хоча запитання роїлися в їхніх головах. Зеро відчув, як кілька викладачів, які стояли осторонь, пильно стежать за ним. Їх погляди були пронизливі — вони ніби аналізували його ходу, поставу, навіть найменші рухи. Проте Зеро залишався спокійним, не зважаючи на увагу до себе Коли вони дійшли до кабінету директора, той підніс нано-браслет та відчинив двері й жестом запросив Зеро сісти. Кабінет був просторим і оздоблений у строгому стилі, який відповідав статусу установи. Директор зайняв своє місце за масивним полу круглим столом й схрестивши пальці на руках, глянув на Зеро з легкою посмішкою.

— Я слухаю, — сказав він перші слова з моменту зустрічі.

Зеро відкинувся в дивані, сидячи до директора боком, дивлячись в одне з панорамних вікон, спокійно відповів:

— Мені потрібно закінчити все ваше навчання за три дні.

Директор, хоч і мав сталевий самоконтроль, не зміг приховати здивування. Його брови ледь піднялися, і в очах з’явився легкий блиск зацікавленості.

— Це ... майже неможливо, — нарешті сказав він після паузи.

Зеро кивнув, ніби очікував такої реакції, і додав:

— Я знаю, але впевнений у собі більше, ніж у чомусь іншому.

Ця впевненість у словах Зеро змусила директора задуматися. Він уже бачив у житті багато талановитих фантомів, але впевненість цього юнака була чимось іншим. Це було не бравада, а абсолютна впевненість людини, яка точно знає, на що здатна.

Директор мовчки вивчав Зеро, юнака, який сидів перед ним з абсолютною впевненістю. В ньому було щось незвичайне — сила, яку директор раніше ніколи не зустрічав. Але ще більше вражала відсутність браслета. У сучасному світі жити без цього пристрою було майже неможливо. Браслет не лише підтверджував статус фантома, а й відкривав доступ до базових можливостей життя: платежі, ідентифікація, безпека.

— Хто він такий ? — це питання, наче стріла, пронизувало думки директора знову і знову. Він не міг зрозуміти, як Зеро взагалі існував без браслета, та ще й із такою силою. Правила університету "Імперія" були жорсткими. Їх не міг порушити ніхто, навіть сам.

І тут, ніби у відповідь на його роздуми, Зеро промовив:

— А якщо у вас не буде вибору ?

Слова прозвучали тихо, але їхній зміст був таким рішучим, що це змусило директора інстинктивно випустити свою ауру. Простір кабінету миттєво наповнився невидимим тиском. Стіни, здавалося, почали тремтіти. Це був сигнал: "Я сприймаю твої слова як загрозу"

Але реакція Зеро вразила його ще більше. Юнак навіть не здригнувся. Замість цього він спокійно продовжував дивитися у панорамне вікно кабінету, насолоджуючись видом міста. Тільки через мить він нарешті повернув голову й подивився прямо у вічі директору. Директор помітив це одразу.

Очі Зеро були незвичайними. Вони випромінювали силу, яку неможливо було описати. Це був не просто погляд людини, яка знає, чого хоче, а щось більше. Щось таке, що змушувало навіть його, директора "Імперії", відчути легкий страх.

- Ці очі ... Неймовірна сила, — подумав він.

Першим заговорив Зеро. Його голос був спокійним і рівним:

— Не подумайте нічого такого. Я просто хочу стати фантомом, який захистить людство. Тому я прошу дозволити мені одразу скласти всі екзамени. Я готовий довести, що мені не потрібне навчання.

Вираз обличчя директора залишався серйозним.

— Розумію. Це похвально, — відповів він, — Але навіть я не можу змінювати такі правила. Такі рішення може приймати тільки органи SON. 

Директор приховав свою ауру, визнаючи, що ця гра може бути небезпечною. Йому стало зрозуміло, що юнак грався з ним.

Зеро ледь помітно усміхнувся. Він сів зручніше в кріслі, закинув голову назад і заплющив очі.

— Гаразд. SON буде тут через п'ять хвилин. Зачекаємо.

Ці слова вразили директора ще більше. Зеро говорив так, ніби вже передбачив цей розвиток подій і мав абсолютний контроль над ситуацією.