Розділ 21. "Надія"

2039 рік. 15 Травня. 
Україна Одеса 
Berlin City Tower.
Офіс Гарпуна

У кімнаті панувала напруга. Гарпун стояв, втупившись у голографічний екран із даними, які блимали червоним. Кнопка мовчки  сидів на стільці схрестивши руки, його погляд ковзав по інтерактивному столу. Як раптом двері з гуркотом відчинились.
У кабінет увірвалась Надія. Її очі палахкотіли, щоки палали, у руках вона стискала тонкий прозорий  планшет. За нею бігла намагаючись зупинити, блондинка  — Вона не має доступу! Це не за протоколом! Вона мене не слухає! — закричала білявка.
Гарпун розгублено озирнувся, Кнопка звів брову.
— Хто вона взагалі? — прошепотів Кнопка.
Гарпун махнув рукою, жестом зупинивши охорону яка вбігла за блондинкою і схопила Надю під руки 
— Пояснюйте, — коротко кинув він до Надії.
Надя відмахнулась від чоловіків, підлетіла до інтерактивного столу й під'єднала планшет. Дані спалахнули. Графіки, діаграми, сигнал тривоги.
— Я виявила  повідомлення! — вигукнула вона, не встигаючи перевести подих.
— Коментар до транзакції. “Справжній”! Від жінки на АЗС! Ім’я — Марта. Її сім'я в заручниках. Вона змушена везти вантаж — червоне Вольво, номер “DGD-MP440”. Там бомба!. Це не фейк, я перевірила все! Є відео … є підтвердження!
Гарпун різко витяг стілець і впав у нього. Обличчя потемніло.
— Примара… він нас обіграв. Це було від самого початку. Новини про ядерний обʼєкт це лише фон. — Він схопився за голову. — А тепер... ця вантажівка
Кнопка підняв голову. — Вона прямує до об'єкта — він ковтнув повітря. — Туди летять усі! Наш президент … він хоче відкрити світу таємницю…! Лідери світу будуть там!
В кімнаті запала тиша.
Гарпун побілів. — Теракт знищить усе. Увесь світовий порядок. Президента. Артефакт. Всіх... Це... гамбіт. Примара хоче почати з попелу.
— Він хоче влади, — прошепотів Кнопка. — Після такого — лише диктатура. В нього вже все готово.
Атмосфера безвиході та безнадійності запанувала у приміщенні….І тут… Кнопка підняв руку.
— Тихо. — Він повільно піднявся. Його очі зосереджено втупилися в одну точку. — Я маю план.
Гарпун і Надя завмерли.
— Що? — видихнув Гарпун.
Кнопка нарешті заглянув їм у вічі. — У нас є Влад. І у нас є Команда. Якщо зіграти правильно, то ми зможемо вивести із ладу  бомбу… і зберегти життя. Але діяти треба негайно.
Гарпун кивнув. — Що тобі потрібно?
Він повільно відповів: — Все!!! … — трохи помовчав — Слухайте уважно. Ми розділяємось. Влад очолює групу й вирушить в Карпати. Якщо нам пощастить він захопить його живим.
— А Марта? — запитала Надія.
— Лось. — Гарпун кивнув. — Він зараз на реабілітації в Берліні після поранення. Але я знаю його …. він зголоситься. Він вирушить до будинку Марти, знешкодить вартових і звільнить її родину.
— А бомба? — знову озвалась Надя. — Це найнебезпечніше.
Кнопка подивився на карту. — Є один шанс. Відрізок траси поблизу військового аеропорту. Там усі сигнали глушаться автоматично. Якщо Борсук зможе підкрастися в цей момент — у нього буде хвилина. Не більше. Але це наш єдиний шанс. Він повинен знешкодити бомбу.
Гарпун встав, і його руки тряслися.
— А якщо не вдасться?
— То світ дізнається, що значить “пекло на Землі”, — тихо сказав Кнопка.

І всі замовкли, бо вже не було що додати. Час пішов. І назад дороги немає.