Розділ 20. "Аналіз"

2039 рік. 15 травня
Україна. Семидуби.
Артефакт. Лабораторія.

Нубіра завершила аналіз. Її голограма раптом мигнула і затремтіла. Зображення рвано спотворювалося. В голосі з’явилися збої, а її уривчасті фрази були змазані цифровими шумами. — Я… вирахувала його… — прошепотіла вона. — Примара — це… колишній… співробітник та керівник проєкту до Влада !… Денис…. Павлович…Коли його звільнили він зник… фальсифікував власну смерть… його тіло знайшли в згорілому домі, експертиза підтвердила його особу…..офіційно  п'яний заснув із сигаретою, що і стала причиною пожежі … — обличчя Нубіри  на мить розкреслилося у клітинку на рівномірні квадратики,  а потім раптово стиснулося в гримасі болю.
— Нубіра!? — вигукнув Алекс, підбігаючи ближче.
— Мої ресурси… на межі… — Нубіра хитнулася, ніби втрачаючи рівновагу, — мені… потрібен Темпоріум …
— Що? Що таке Темпоріум? — запитав Влад, але Нубіра не відреагувала. Вона лише вказала жестом на тонку прозору флешку, що плавала в повітрі над невіоном. 
— Тут… усе… — шепнула вона. Її голос зірвався, мерехтіння посилилось, Вона поглянула на Алекса, — я буду спати й бачити тебе — і раптом… її голограма почала ламатися та  висипатися кубиками, розсипаючись по підлозі … і вона просто зникла. У лабораторії запала гнітюча тиша.
— Темпоріум… — прошепотів Влад. — Вперше чую…
— Вона сказала, що це сон, — тихо мовив Алекс, дивлячись на місце, де щойно була Нубіра. — Можливо це її спосіб відновлення? 
— Бери флешку! — різко вигукнув Гарпун, вириваючи їх з заціпеніння. — Все, що вона зібрала — критично важливо.
    Кнопка схопив носій і вони з Гарпуном поспіхом вибігли з лабораторії. 
— В Одесу, — кинув Гарпун пробігаючи коридором із матової плівки  — У штаб. Сука спіймати цю “Крису” ….Ми маємо розробити план нейтралізації. Інакше — він зітре нас з лиця землі.
Алекс і Влад лишилися в залі. Мовчки. Із здивованими  поглядами, ніби намагаючись зрозуміти, що робити далі. І тут…  Раптом... уламок свідомості тіні, що згасала, ледь доторкнулась електричним розрядом  до обличчя  Алекса і прошепотіла йому на вухо: — Я кохаю тебе… — …нехай що б це означало…
    А потім Алекс завмер. Його погляд застиг, дихання урвалося. Він повільно опустився на одне коліно, як під вагою тисячі емоцій. Його захопило нове видіння…
— Влад… — прохрипів він. — Я… бачу. 
    Його свідомість виривала його в інший простір й час. Перед ним  берег. Кам’янистий, але знайомий. небо темне та сіре, в повітрі туман. Люди на березі. Президент. Військові. Камери. Всі дивляться в небо. 
    І ось щось з’являється. Корабель. Велетенський, як з іншої реальності. Він не нападає. Він просто зависає в небі, випромінюючи міць. Блискавки обвивають його, як ланцюги.
З густої імли виходить постать. Велична. Позаземна. І за нею ще двоє. Алекс пильно вдивився …. — це вони. Влад і він сам! Але ніби з іншого часу, з іншої версії подій. Вони не на колінах. Вони не в полоні. Вони — провідники.
Істота підходить до людського лідера. Простягає руку. І жінка — президент — подає свою у відповідь. Контакт. Не напад. Не капітуляція. А вибір. Союз.
    Алекс повільно відкрив очі. Вони ще світилися слабким золотавим сяйвом.
— Ти як? — тихо запитав я, коли він, трохи блідий, сів на край лавки.
Алекс мовчав кілька секунд, а потім повільно кивнув.
— Цього разу… все було інакше. Не як тоді. Не як у тому видінні з Москвою.
— Не було страху?
— І не було ультиматуму, — він підняв на мене погляд. — Там був берег. Люди. Президент. І корабель. Велетенський, але не ворожий. Контакт, не напад. З туману вийшла істота — велична, але не страшна. А за нею… ми з тобою. Ми йшли слідом. Ми щось вирішували. Ніби були частиною чогось більшого.
Я нахилив голову.
— Ти хочеш сказати, що це — інше майбутнє?
Алекс на мить замислився.
— Ні. Я думаю… це альтернатива. Це — шанс для людства. Шанс на порятунок.
Я потер підборіддя.
— Якщо це справді шанс — нам треба зробити все, щоб ним скористатися.
Алекс ледь усміхнувся. В його очах спалахнула надія.
— Саме так. Поки ще не пізно.
    Гарпун та Кнопка вискочили із саркофага, пробігаючи вузькими вуличками паркової зони до входу вертолітного майданчика. Квадроліт загудів шумом гвинтів, а вже за мить  Гарпун зупинився і прислухався. Далекий, ритмічний звук наростав. Людські голоси. Сотні.
Гарпун заскочив до кабіни й рухом скомандував підійматися у повітря. В ілюмінатор він побачив: За парканом з колючим дротом зібрався натовп. Плакати, крики, димові шашки. Журналісти, цивільні, молодь у чорному та балаклавах з  транспарантами з яскравими гаслами: «Ні — ядерній Україні!». «Скажіть правду про об’єкти!»,  «Досить брехати!»
— Примара… — прошипів Гарпун, зціпивши зуби. — Це він. Це сплановано.
— Думаєш, ЗМІ випадково рознесли інформацію? — Кнопка в навушники  запитав оглядаючи ту саму картину.
— Він підняв ставки. Це була лише прелюдія. Тепер він хоче хаосу. В нас немає часу.
    Через годину вони  вже приземлилися на даху бізнес-центру  BERLIN CITY TAUER. Вони промчали через коридори до офісу, охоронці ледь встигли віддати честь. 
    — Вставляй флешку, — скомандував Гарпун.
    Зображення з’явилося миттєво. Десятки файлів, графіки, аудіозаписи.А далі з'явився голос Нубіри, спокійний і глибокий, пролунав через динаміки: — Аналіз завершено. Ідентифікація: об’єкт Примара — Денис Павлович. Живий. Активний. Сформував Центр координації в  Україні. 
 — Російський вектор контролюється ним через Агента ФСБ під ім'ям “Фьодор” 
 — Угорський через росіян, через шантаж і вигідні умови постачання рідкісноземельних елементів, зв'язковий “МЕТ” — загиблий, ймовірно вбитий Росіянами аби замести сліди.
 — Мета — дестабілізація української державності.
    На віртуальному  екрані з’явився червоний трикутник із миготінням — «Цільова точка: координати схованки». далі відкрилось супутникове зображення забутий військовий об’єкт у Карпатах.
    Гарпун розстібнув ворітник сорочки, і продовжив дивитись далі.
    — Основний сценарій: організація масштабного теракту, подання себе як єдиного рятівника.
 — План: узурпація влади шляхом створення штучного надзвичайного стану.
    Гарпун різко вдарив кулаком по столу.
— Це…Блядь … державний переворот. Тиранія під прикриттям катастрофи. Йому все вдалося — окрім одного…. Я не дозволю йому цього ….
    Кнопка дивився на проєкцію із жахом.
— Він добре укріпився… Ми не дістанемо його простим штурмом. Нам потрібен…
— Влад. — перервав його Гарпун. — Лише він. Його здібності! Наш єдиний шанс.
Він вже набирав щось на захищеному терміналі.
І раптом двері офісу загуркотіли від удару. У кімнату влетіла Надія. Її очі палали, волосся розтріпане, а в руках плаский прозорий шматок пластику…