Розділ 14. "Брудна ядерка"

2039 рік. 19 лютого 
Семидуби. Україна

    Крижаний вітер свистів зриваючи пухкі вихори снігу між спорудами наукової станції “Артефакт”. Всі основні будівельні роботи вже були завершені. На об'єкті знаходилась лише охорона, вчені та обслуговчий персонал. Лютневий мороз пронизував усе, тому на дворі було не людно. 
    Квадро літ завис над посадковим майданчиком, його двигуни гуділи, та своїми гвинтами ще більше завихрювали сніг. Миттєво після приземлення, люк відчинився, і з нього вийшли люди. Гвинти потроху почали знижувати оберти, а один із людей кивнув і зробив знак групі рухатися вперед. Вони пішли крізь заметіль до великої будівлі, залишаючи за собою чіткі сліди в снігу, які вітер одразу ж намагався стерти. 
    У дверях  їх зустріли двоє співробітників лабораторії у білих костюмах. Один із них, чоловік із сивим волоссям і строгим виразом обличчя, зробив крок уперед і простягнув руку командиру.
—  Ласкаво просимо. Ми чекали на вас , — його голос звучав спокійно, але з за швидко, що підтверджувало на не терплячість. 
 Друга молода жінка в окулярах, швидко перевірила якимось приладом в руках прибулих та жестом запросила їх у середину
— Ми повинні вас негайно провести до об’єкта. На вас чекає ваш брат, — додала вона, вказуючи на коридор, що вів углиб будівлі. Група рушила за науковцями, проходячи довгим освітленими коридорами. В повітрі відчувався слабкий запах озону, а з далекого кінця комплексу доносилося ледве чутне гудіння. Вони піднялися на кілька поверхів у верх. — Пане Александре прошу слідувати за нами , всім іншим далі йти заборонено.
    Вони пішли в глиб коридором із напівпрозорої плівки, що  завивався, наче живий тунель, затягнутий у білу імлу. Він ізолював усе довкола, приховуючи обриси стін і стелі. Крізь матеріал неможливо було розгледіти, що чекає попереду, та навіть звуки тут стали глухими, приглушеними, ніби проходили крізь товщу води. Науковці та  їх гість зупинились біля скляного шафи. Вони дістали три  білих захисного костюма. 
— Ось одягайте це! Так потрібно такі правила. —  Жінка промовила протягуючи Алексу костюм. 
— Я не розумію навіщо, і куди ми йдемо, тут точно є мій брат. —  Алекс з недовірою запитав. Голос його був рівним, однак його погляд був стурбований . Обидва вчених поглянули на нього та нічого не промовили, лише кивнули в підтвердження. Коли всі були одягнути в захисні костюми. Вони повели його за собою.
—  Просто йдіть, не зупиняйтеся, — сухо кинув один із вчених, міцніше стискаючи його лікоть. 
    Алекс разом із групою науковців обережно увійшли до невідомих дверей. Усередині панувала напівтемрява, лише слабкі вогні мерехтіли відкидаючи примарні відблиски на стіни які переливалися золотом та були розписані якимись зображеннями . Та його вели так швидко що він не мав змоги сконцентруватися на них   . Повітря було насичене незнайомими запахами, що змушувало його відчувати тривогу.  Вони йшли погано освітленим кімнатою і його переживання наростало. Згодом вони дійшли до входу довгого коридору гарно освітленого. Де їх зустрів Гарпун. Його суворе обличчя не виражало емоцій, але в очах читалась настороженість. Поруч із ним стояв ще один науковець. Він одразу кинув на Сашу швидкий оцінний погляд, а потім перевів очі на інших, та сухо  промовив   – Запізнилися.  Гарпун, передав планшет із даними  науковцю, потім відійшов у сторону та не став заважати дуже ошарашеного  Алекса розглядати все навкруг. 
—  Що я тут роблю, де мій брат? 
— Твій брат тут, не хвилюйся, ми просто хочемо переконатися чи є в тебе здібності.
— Здібності? Які здібності? Про що ви? Алекс трохи, нахмурився не розуміючи суті сказаного.
— Все по черзі, не нервуй. Ідіть за мною. Через хвилину всі підійшли до великої зали.
    Коли Алекс зробив кілька кроків “тронною” залою, його світ змінився! Очі його широко розкрилися, а подих перехопило від масштабу і незвичності інтер'єру . Все навколо здавалося нереальним. З однієї сторони стіни гладкі мов дзеркала, з іншої фактурні наче камінь вони відбивали зображення давньоєгипетського мотиву. Підлога, м'яко піддавалася під кроки, немов реагуючи на кожен його рух. Він крутив головою у всі боки, намагаючись охопити все це технологічне диво. В голові крутилась думка, “я  потрапив у майбутнє!”Серце калатало, пальці мимоволі торкалися поверхні великої колони, ніби перевіряючи, чи це не сон. Він відчував і захват, і легке хвилювання. —  "Невже це реальність?" — Промовив він про себе, озираючись довкола. Але будівля відповідала сама за себе, вона дихала технологіями, відкриваючи перед ними двері у світ, про який він навіть не міг уявити.
— Так Александре це реальність ! Десь із глибини пролунав приємний жіночий голос. 
Він завмер, його серце підскочило, а рука відсахнулась від колони, очі широко розкрилися. Голос здався надто реальним, ніби говорила жива істота. Алекс відступив на крок, озираючись, ніби сподівався побачити, хто це сказав. Він поглянув на мене, а потім на Гарпуна шукаючи відповіді. Його мозок відмовлявся приймати очевидне, щось звернулося до нього. Хвиля холоду пробігла по спині. 
— Хто це сказав? Тут є прослуховування ? Як мене почули я ж прошепотів!? — Алекс проковтнув клубок у горлі, намагаючись не виказувати здивування якому не було меж. 
    Я підійшов до нього і посміхаючись постукав по плечу . — Ооо, брате ,тут пояснювати й пояснювати. Та я думаю це зроблю не я! 
Він не розумів, що відбувається , озирнувся по боках і помітив як Гарпун та науковці відійшли до столів на яких були якісь наукові приладдя та монітори. 
— А хто ? — Він шукав відповіді дивлячись мені у вічі.
— Я!!! — Пролунав знову той самий голос. Він був надзвичайно приємним і м'яким, оксамитовим, із легким відтінком теплоти, який викликав відчуття спокою. Ніжний і водночас впевнений . Алекс  озирнувся , перед ним стояла приваблива жінка з карими великими очима, які переливаються золотавим світлом, наче в них ховається якась енергія. Акуратне темно русе волосся переливаючись міддю спадало на плечі. ЇЇ макіяж нагадував близькосхідний мотив. Вона стояла з легкою впевненістю, одягнена у діловий, але не надто строгий стиль. Її піджак із м'якої тканини елегантно підкреслював талію. Блуза з легкого шовку мала витончений виріз, що надавав образу жіночності, а штани, хоч і класичного крою, мали сучасний, трохи розслаблений фасон. Її образ доповнювали акуратні прикраси, сережки у формі Марсу з рожевого та білого золота, тонкий браслет і годинник із витонченим ремінцем. Вона виглядала професійно, але водночас тепло й доступно, ніби готова до ділової зустрічі, але й до невимушеної розмови за чашкою кави.
    Алекс не розуміючи звідки вона взялася, відступив кілька кроків назад. 
— Звідки вона взялася, секунду назад її тут не було. —  Він поглянув на мене , і я помітив повне нерозуміння яке читалось на його обличчі. 
    Нубіра підійшла до мене і поклавши руку на плече стала перед ді мною натякаючи на те,  що вона сама все пояснить. І я хоч  і знав , що вона лиш тільки проєкція, але я наче відчув той дотик. 
— Мене звати Нубріра. Он там по центру приміщення стоять стільці , пройдімо вип'ємо кави або чаю та я вам все розкажу.  — Вона повернулась та легкою ходою пішла  вглиб приміщення. 
 Алекс на мить затримався милуючись її ходою і довершеною фігурою, а за мить він уже занурився у розповідь яка скоро переверне його життя ……