Розділ 9 "Гарпун"

2023 рік
Україна
Зима . Бахмут.

Лютий. Хмари важкі, тягучі й сірі, насичені темною вологою та холодом, пливуть по небу та насідають над землею, закриваючи собою сонце, роблячи його присутність майже невидимою. Холодне повітря пронизує все, підкреслюючи відчуття  безнадії  й печалі. Вологість і затхлість в поєднанні із густим запахом насиченого димом від згарища та руйнувань додають неприємного відчуття жорсткості, що наче скловатою обволікає простір .  Місто Бахмут колись сповнене життям та щастям ,зараз лежить у спустошливих  руїнах. Будівлі, що колись були символами життя та динаміки, тепер зруйновані. Від них залишилися лише каркаси частин фасадів, а вибиті вікна нагадують про зруйновані життя та мрії. Дороги покриті тріщинами, часто заблоковані згорілими машинами або іншими об'єктами, які втратили свій первісний вигляд. Цілі вулиці, де раніше вирував гул людського життя, тепер перетворились на пустелі з уламками бетону, цегли та металу. 
— Чуєш , Степан ? Чуєш, як тихо стало? Вони перестали! Взяли паузу! Тримайся ! Скоро наші прийдуть! Вони обов'язково прийдуть чуєш, вони прийдуть за нами.  Не кинуть,не кинуть , тримайся! Вони знають наші координати ! Ти головне не помирай !Тримайся ! Тебе син чекає! Ти обіцяв його на велосипеді навчити кататися ,пам'ятаєш ? — Геть молодий хлопець міряючи пульс іншому солдату шепотів наче заклинання. 
— Ти не вмирай ,тримайся! Я перев'язав тебе і наклав турнікет! Все буде добре! —  Його обличчя говорить про втому ,страх та внутрішню боротьбу . Очі запалі , в них стоїть відчуття втоми, але водночас і рішучості. Він стискає зуби . Все навкруг оточене брудом та зволоженим ґрунтом , стіни зруйнованої будівлі в якій вони ховаються тримаються лише завдяки випадково укладеним камінням та недогореними дошками.
— Кхе —кхе. — Інший чоловік, що лежав здавалось непорушно, прокашлявся та подав ознаки життя. — Я тримаюсь не переживай. Я ще хочу поїхати до тебе додому, і сходити на той розхвалений тобою ставок та спіймати того гігантського коропа про якого ти мені розказував . — Потріскані сухі губи на блідому обличчю склалися в посмішку. — Є ще вода ? Я хочу пити.
    Молодий хлопець повернувся і почав шукати пляшку з водою. Знайшов. Фляжка була порожня майже на половину. Він взяв її в руки подивися на неї й в погляді застряг відчай та зневіра. Потім він прокліпався, наче відганяючи застряглий образ з очей , повернувся до пораненого. Відкрутив пробку та дав зробити кільки ковтків своєму напарникові . Гуща тиші переривається раптовим свистом, через секунду слідує глухий удар ,потужна хвиля тиску розриває залишки дерев'яних  дощок трясучи  стіни .
— Почалося ! Суки не дали навіть подих перевести! — Солдат який собою ніби накривав пораненого, припіднявся і якось роздратовано проговорив це. — Скоріше б наші вже прийшли .

   На іншому боці міста....Підземне укриття в одному з районів Бахмута було не велике. Воно слугувало координаційним центром, та місцем зустріч військових. Розташоване в напівпідвальному приміщенні, укріплене декількома шарами мішків з піском та виходом зі сталевими дверима вселяло надію на захищеність. Коридори темні, з низькою стелею, а повітря має затхлий запах. Це місце залишає неоднозначні враження, поєднуючи відчуття безпеки ,тривоги , напруги та адреналіну, який задається можна різати ножем у повітрі .  На стінах висять карти з позначками та стрілками вказуючи чи то безпечні маршрути, чи просто щось інше. В одній кімнаті зібралися військові різних звань від лейтенанта до полковника.   Тут на столах купа моніторів ,які демонструють відео із дронів , а також розкидані різні папери ,ручки та олівці. Поряд з ним лежить зброя ,боєприпаси та рації . На полу валяються призначені для виживання запаси: консерви, вода, аптечки. Люди які тут сидять похмурі та бліді, по ним видно, що вони  відчувають напруження, відчай та страх. Світло, яке проникає зі штучних ламп, створює холодний відблиск, надаючи місцю атмосфери незатишності. Між звуками нескінченної канонади вибухів чутно шипіння рацій. Стеля  нерідко обсипається пилом та штукатуркою на людей які сиділи беззвучно не рухаючись . За мить відкрились двері й в кімнату майже бігом увійшов чоловік .
— Бажаю здоров'я! Сидіти не вставати ! Отже, коротко і по суті !Давайте по черзі ,тільки швидко ,слів можна не підбирати мені потрібна тільки суть. Давайте хто розпочинає ? Тільки швидко на верху хлопці страждають і гинуть, даючи змогу нам тут говорити! — Високий чоловік  на зелених погонах яких  вишиті символи двох зірок та лінії, що свідчить що це полковник.
— Я розпочну ! —  Встав зі стільця хлопець років тридцяти , весь мокрий та в  такому брудному одязі, що зрозуміти яке в нього звання не представлялось можливим. — У мене повний піздець, сука… орки пруть з усіх сторін ! Їх так багато, що пацани не встигають перезаряджати кулемети. Вони їдуть по своїх трупах! Я не знаю вони, мабуть, під чимось, чи що? Йдуть без бронежилетів на легкій ході, несуть тільки зброю та припаси . Вони захоплюють метр за метром, тягнучись наче лава. Не рахуються із катастрофічними втратами особового складу, просто йдуть на вірну смерть! Вдумайтесь!Тільки за минулий день , хлопці поклали більше двохсот орків, які там так і лежать. Боюсь, що в деяких моїх почне їхати дах! Бо …це.. це блять ,якесь божевілля .  Але тримаємося! Що ж до суті. Мені потрібне підкріплення, у мене три трьохсоті , і закінчуються набої до браунінга. Потрібні набої до РПГ і джевелінів.  Плюс ,потрібно підкинути медикаментів для дока ! Пташка передала, що вони готують як мінімум чотири групи , тож  ніч буде важкою. Не знаю чи зможемо ми  втримати позицію.
— Окей я зрозумів, зараз будемо мізкувати. Можливо відступимо, я не хочу втрачати людей!  А де Васильович? Що в тебе ?Ти втратив свою точку ?
— Я тут! По суті втратив . Маємо багато загиблих. Але залишився один трьохсотий та один вцілілий . Набоїв майже немає ,запасів їжі й води також . На зв'язок виходили годину тому, далі прийняли рішення про мовчання, аби не використовувати заряд просто так . Вони вже майже в напівкільці.  По суті думаю, що наступної  навали вони не витримують !
— Так вони ще живі!? — Рикнув полковник!?
— Так живі !
— Точка втрачена?
— Ні ! Схоже Вагнери думають, що там ще є якісь сили . Ми їх їбашимо ФПВІ Дронами . Тому зараз у них пауза, не штурмують . Накривають тільки артою , аби ми не змогли вислати підкріплення. Думаю через години дві три, підуть знову у наступ.
— Хто із живих ? Запитав тихим голосом високий чоловік який однією рукою тримався за підборіддя ,наче те у нього хотіло відвалитися.
— Степан Гілка  та молодий пацан доброволець Марк здається .
— Блядь !Блядь ! Блядь !  Високий чоловік кулаками сильно почав бити по столу .
— Я їх знаю ! Курва, як це все пережити ? Він схопився за голову та почав дивитись доверху наче подумки благав богів допомогти йому все осягнути. Що робити я не можу дозволити кинути їх. Вони чудові люди як і всі тут . Є ідеї що нам робити? Тільки не дай Боже хоть хтось заїкнеться залишити їх.
— Послухай, туди ніхто не хоче йти це вірна смерть! — Інший військовий який сидів по праву руку від нього встав і почав говорити далі .
—  Я запитував у хлопців , але на жаль ! У мене варіантів немає,  мене й так не вистачає людей, ми боремося з останніх сил як і всі . Працюємо на межі. І до всього вибачте мені за прямоту. —  Він різким рухом схопився за  комір свої куртки наче та заважала йому вдихнути повітря, трохи скривившись покрутив головою вліво і вправо. —   Я не можу на вірну смерть відправити людей ,вибачте !
—  Мають бути варіанти. — Проревів  полковник. —  Потрібно щось вигадати !
— Їх не має ! Ця точка майже в кільці, з усіх сторін вагнеровці , туди навіть миша не проковзне , не те щоби людина і тим паче бронік!
— То, що кинути їх ? — В приміщенні повисла тиша деякі закрили очі, прагнучи втекти від реальності, інші напружились розуміючи безвихідь становища.
—  Я маю ідею. —  Один із присутніх якось невпевнено сказав.
— То давай швидше говори не зволікай. — Полковник повернувся до чоловіка і жестом почав підганяти його.
—  Відправити добровольців, чотири людини максимум . До найближчої точки евакуювання, куди можуть під’їхати “Бредлі” три кілометри плюс мінус. Дати їм того автодрона якого нам притягнули волонтери. Він працює автономно, його системами не потрібно керувати він прив'язується до ведучого групи й слідкує за ним запам'ятовуючи дорогу, а далі він вивезе поранених та двохсотих назад по вже збереженому маршруту. — Інші прикриваючи один одного проб'ються  до точки евакуації.
—  Ну… це вже щось. — Полковник із широко відкритими очима навіть не кліпав
—  Але хто туди піде головне питання ? — Почулося в залі
— Гарпун!!! Ви знаєте його !
— Ні тільки не він , він корисний в іншому місці. — Парирував полковник
— Але тільки він здатний провернути це, плюс йому похуй на все, ви й самі це знаєте, він шукає зустрічі зі смертю.
— Ок, хто ще він сам не може туди йти …..
— Ну є ще кілька хлопців, але вони дуже важливі на інших точках .
— Хто вони?
— Це-Кнопка, Борсук та Лось!
— Хм це ідея, думаю вони могли б це провернути . Позвіть їх. Ми їх запитаємо, без їхньої добровільної згоди нічого не вийде
— Слухаюсь .
    Небо розривалось від вибухів перетворюючись на безмежний морок розірваного блискавицями  та відблисками заграва полум’я, що танцювало під акомпанемент лякаючого грому вибухів. Бетонні та цегляні стіни падали, як карткові будиночки, і кожен удар здавався останнім. Крики розпачу і зойки болю змішувалися в суцільний потік жаху, що не стихав ні на мить. Воїни стискали зброю ,ховаючись за уламками. А їхні обличчя були чорними від сажі, з очима сповненими  відчаєм і люттю. Їхні серця бились в єдиному ритмі боротьби чекаючи, коли ворог наблизиться, і прийде момент відповісти.
— Гарпун! Де Герпун?  — До групи солдат, що сиділи у вуглі однієї напівзруйнованої будівлі , пригинаючись та тримаючись за шолом прибіг молодий хлопець.
— Хлопці де Гарпун, його хочуть бачити в штабі, для нього є якесь завдання. — Хлопець голосно говорив наче намагався перекричати звуки канонади та вибухів.
— А он де він, дивись туди. — Один із солдатів встав на коліна скраєчку перед вікном, виглянувши показав рукою напрямок на місце де в невеликій ямі від вибуху лежав чоловік навкруг якого було повно гільз, стріляв без  перестану із великого кулемета. 
— Нащо він тобі зараз? Йде штурм противника і він його успішно відбиває . 
— Ще раз кажу його чекають в штабі ,передайте по радіозв'язку хай негайно йде.
— Хлопче чи ти сліпий!? Штурм іде він утримує позицію і вогневу точку, може ти хочеш його замінити, га? Якщо він піде ми здамо позицію .
— Хто він в біса такий ,він що безсмертний? — Юнак поцікавився .
— Він же там геть сам, в мужика  немає страху? Він не хоче жити? Може він щось прийняв ?
— А ти, що не чув про нього!? —  Інший солдат який лежав на холодній бетонній підлозі, і курив цигарку запитав.
— Та це ж Гарпун! Про нього легенди складають , — видихнувши густий дим продовжив.
— Кажуть він доброволець прийшов три місяці назад, і відразу попросився сюди в це пекло, а потім брав участь у всіх найгарячіших точках міста . Він воює так наче сам клятий бог війни спустився з небес, та в його образі карає цю нечисть,поливаючи їх вогнем з усіх можливих і не можливих видів зброї. 
— Ага, а я ще  чув, що нещодавно він пробрався до орків на позицію і викрав ворожого офіцера , та не знаю чи це правда . — Інший солдат який сидів навприсядки та підглядав у вікно , повернувся та додав свої п'ять копійок до розповіді.
— Так, так, я також це чув!— Закурюючи наступну цигарку продовжив .
— Кажуть до війни він працював керівником у відділу логістики на одній крутій фірмі в Києві . І думаю міг би й не воювати ,чи принаймні сидіти десь в штабі, все-таки 50 років, та і з таким досвідом як у нього він би був корисним у постачанні та забезпеченні . Але він захотів у штурмовики. Знову ж таки кажуть , що він втратив усю сім'ю. Що ракета знищила його дім де була його дружина та діти, а він вижив тому, що вийшов по хліб у магазин .
— Ааа, так от в чому справа він хоче помститися. —  Юнак з розумінням протягнув .
Вибухи стали рідшими, їхнє глухе відлуння розчинилося у віддаленому гуркоті. На горизонті залишився лише відгомін останніх ударів артилерії, що звучали немов далекі удари серця вмираючого велетня. З неба більше не падали бомби й воно очистилося від металевих хижаків, залишивши лише похмурий попіл, що осів на землю поверх снігу.
— Схоже закінчилося . — Юнак поглянув у вікно і побачив, як Гарпун встав обтрусився від гільз, закинув кулемет на плече та навіть не пригинаючись у повний зріст попрямував до розбитої будівлі.
— Він як бісів термінатор. Кулі ще свистять, а він піднявся зі сховища і йде наче прогулюється на вечірньому променаді. Йому дійсно нічого втрачати. —  Хлопчина  наче заворожений дивися на постать яка впевненими кроками наближалася.
— Е пацани ? Ви тут? Всі цілі? Здається розпочалось затишшя, в нас є думаю година дві . — Він прокашлявся та продовжив.
— Розтопіть, будь ласка, вогнище поставте кави , та розпакуйте пару пайків їсти хочу і  рука розболілась від нескінченної пальби.
Він саме почав розчібати шолом, як побачив молодого парубка , що з широко відкритими очима оглядався в нього. 
— А це хто ? Ти новенький? Поповнення чи, що? Я ж казав, що не потрібно!
— Ні.., ні.. Павлович від із повідомленням для вас !
— Так,Пане вас хочуть бачити в штабі . І негайно щось дуже не відкладне. — Протараторив молодий хлопець
—  Ха..Хахах …а хто тут буде. На цій позиції нас всього троє
— Ну пане, ви просто на бій не берете рацію, з вами не змогли зв'язатися , тому я тут. Ось тримайте мою рацію наберіть полковника!
— А ну давай сюди ту рацію! — Він зняв мокру рукавичку із руки та схопив рацію
— Прийом… Гарпун на зв'язку ,прийом!!! — Роздався звук характерного шурхотіння для рацій
— Гарпун ти?Кшшш..кшшш
— Так я ,що сталося?
— Ти потрібен тут, у нас є завдання для тебе, все як ти любиш, складне та нездійсненне.
— Зрозумів , хто сюди прийде на заміну ?
— Зараз направлю до тебе хлопців, вони примчуть на “Bradley” і займуть твою позицію, а ти повернешся з машинкою сюди.
— Зрозумів чекаю. —  Розмова перервалась і рація затихла.
— Що ж так і буде, але спочатку поїм ,бо мені потрібні сили.