Розділ 6 " Таємниця "

2029 рік. Літо 
Угорщина. Будапешт 
Кафе “Kémkedés “
    Сонце піднялось над горизонтом, заливаючи світлом вулиці та історичні будівлі старого Будапешту. Повітря свіже та по ранковому прохолодне  наповнюється ароматом кави та свіжої випічки. На одній вузькій вулиці в затишному куточку розташовувалось кафе. Кафе відкрило свої двері й перші ранкові відвідувачі, почали робити замовлення. Один чоловік в темних округлих окулярах, кинув ранішню газету на маленький дерев'яний столик із яскравою скатертиною, відсунув невеликий стілець і  присів закинувши ногу на ногу. Він зняв окуляри й почав оглядати кафе яке було дуже атмосферним. Кафе поєднувало традиційний угорський стиль і сучасний комфорт. Співробітниця кафе підійшла і на угорській запитала — “Üdvözletem, kérsz valamit? “. — Відвідувач злегка прижмурився і на англійській відповів — “ I'm sorry, I don't understand Hungarian. I would like a coffee, please make an espresso and a glass of water” (це означало що він її не зрозумів, але бажає еспресо та склянку води). — Офіціантка кивнула і попрямувала в середину приміщення. А чоловік розгорнув газету та почав її читати . 
— Excuse me, what time is it?. Раптом хтось запитав.
— Time to drink coffee.  Відвідувач відповів опустив газету і поглянув на запитуючого.
— I would drink vodka. Запитуючий якось дивно відповів і пильним поглядом чогось чекав. 
— II don't intend to interrupt you, sit down. Усміхнувшись чоловік відповів та рукою вказав на стілець який стояв поруч за столом. 
    Бариста старанно готував запашну каву, а кондитер викладав до вітрини запашну  свіжоспечену випічку. Офіціантка через велике вікно — вітрину, помітила ще одного чоловіка, який підсів до її клієнта. Вона поправила зачіску та свій фартух і вийшла до чоловіків .
— Kávét is kér az úr, vagy valami mást?(Бажає пан також кави, чи щось не будь інше)
— Igen cappuccino és kepush (так капучино та кепуш). —  Він відповів їй і повернувся до чоловіка який вже пив своє еспресо .
    Навколо них вже почав наростати шум від автомобілів і тихе булькотіння фонтану, який розташований неподалік, а також дитячий сміх які йшли до школи, формував типовий фон звуку великих міст.  
— То ви вперше в Будапешті? — Запитав новоприбулий гість, він швидким ковзаючим поглядом  оглянувся по сторонах і подивився на чоловіка  який сидів навпроти  
— Це як сказати,  з таким завданням так !
— І як вам ?
— Не погано, Европа жжж. — Він іронічно прихмикуючи відповів.
Інший чоловік  криво посміхнувся. — Давайте до діла. — Він замовк, тому що до нього підійшла офіціантка і поставала чашечку капучино, і традиційну угорську випічку Кепуш. —  köszönöm  (дякую)
— Так давайте! — Насупившись відповів інший  — Ми підготували план для вас. Він протягнув папку з документами. 
— Це дивно! —  Він насупив погляд і у його виразі відобразилось здивування та нерозуміння. — Навіщо потрібні ми?
— А ви не в курсі? — Здивовано та трохи глузливо відповів чоловік який попивав еспресо. — На верхах домовились про взаємодопомогу, звісно ж за умови надання вам  наших корисних ресурсів за зниженими цінами. 
— Semmi sem változik, az oroszok csak az erőforrásaikkal manipulálhatnak. (нічого не міняється, руські тільки й можуть, що маніпулювати своїми ресурсами) — Він взяв булочку та відкусив її .
— Вибачте, що ви сказали, я не розумію угорської .
— Фьодор, здається так вас звати, правильно? Якщо не помиляюся. — Він повів розмову далі. — Те, що ваша солодка ціна на ресурси багато значить для нас, і з вашої сторони це дуже люб'язно, але ваша країна під санкціями вже тривалий час. Тому як ви збираєтесь нам постачати ці рідкісноземельні ресурси. 
    Фьодор неоднозначно посміхнувся: — А це "товаріщ"  вже питання не нам з вами обговорювати! Але ви праві “нашая велікая родіна” під санкціями, кордон з Україною для нас закритий  і майже вся Європа також. Для того аби дістатися України ви нам і потрібні. Наші друзі в Сербії проведуть моїх "товаріщєй" до вашого кордону, а ділі ви надасте їм зелений коридор. Мої люди за вашого сприяння отримають паспорти європейського союзу з Угорською пропискою. Ну ви зрозуміли для чого ж егеж?  І все! Це все!  Частина зобов'язань з вашої сторони буде виконано, маленька плата за велику знижку на те що вам так потрібно! — Щось дуже хитре і не приємне корилося в цих словах і це до нутрощів пробирало венгрійця. Він відсьорбнув кави, аби перебити зростаючий дискомфорт в середині,  витер свої вуса і незворушно запитав : — Це все? — Фьодор трохи загаяв свій погляд на ньому, потім різким рухом схопив склянку з водою і швидкими ковтками спустошив її . Одягнув окуляри встав зі стільця поправив зачіску і кивнув у знак прощання. А далі з улесливою посмішкою  на російському проговорив   — “Ну конечноне же нє все , дорогой і мілий мой халуй”
2034 р.
Україна Одеса . 
Алекс торкнувся гаджета на шиї й ледь помітними рухами пальців викликав контакт через телефон. Гудки... Ще гудки... І знову гудки.
— Та візьми ж трубку...
Натомість у динаміку долинув холодний, до болю знайомий голос Київстару:
— Абонент не відповідає або знаходиться поза зоною досяжності. Перетелефонуйте, будь ласка, пізніше.
— От бляха! — буркнув Алекс. — Де він зник?!
Не гаючи часу, він швидко набрав інший номер.
— Алло, Віталь, привіт. Слухай, я не можу додзвонитися до Влада. Ти не в курсі, де він?
На тому кінці з’єднання озвався спокійний голос:
— Привіт, Алексе. Та ні, сам не можу його знайти. Знаю тільки, що він поїхав із якимись з СБУ — щось там обговорювали. Знаючи Влада, напевно, хоче ще один проєкт урвати — в нас же тут все як по маслу йде. Востаннє бачив його з Павловичем і якимсь Гарпуном.
— Хм… Ну добре. Це вже трохи заспокоює. Слухай, як щось дізнаєшся — маякни, добре?
— Та без питань, Саня, тримайся.
— Лади, тоді на зв’язку, бувай. — Алекс завершив дзвінок.
Він повільно одягнув сонцезахисні окуляри, вийшов із-під тіні старого дерева і неквапом рушив вулицею.