Пролог

Україна. Острів Зміїний
 10 жовтня 2065 року. Контакт.

— Пані Президент! Пані Президент! Вони прибули! — схвильовано вигукнув чоловік, що підбіг до групи людей, які стояли й жваво обговорювали щось між собою. — Вибачте! Щойно ми отримали від них сигнал: "вони тут і спускаються!"
Одна з присутніх у групі повернула голову в бік чоловіка й подивилась на нього. Кілька миттєвостей і вона повернулась до нього повністю. Прикрила очі, глибоко вдихнула і тихо, майже беззвучно, промовила:
— Почалося...
Легкий вітер роздував її світле, ледь завите волосся. Акуратно укладена зачіска підкреслювала суворий вираз обличчя. Глибокі блакитні очі повільно відкрилися й піднялись із землі до неба. На вигляд їй було близько сорока років, проте її серйозність і стриманість надавали їй вигляду людини, яка бачила більше, ніж дозволяє вік. Середній зріст і підтягнута фігура свідчили про дисципліну й добру фізичну підготовку.
Вона ступила кілька кроків, не зводячи погляду з неба. За нею рушила група чоловіків. Хтось був у військовій формі, а хтось  у цивільних ділових костюмах. Вони зупинились поруч і також подивились угору.
Навколо панувала тиша, лише шум морських хвиль і вітер, що час від часу ворушив траву та невисокі кущі.
Раптом небо потемніло, ніби хтось накрив землю важким темним покривалом. Спершу кілька тривожних хмар зібралися на обрії, а вже за мить вони почали зростати й наповнювалися невидимою силою.
І... раптом грім. Грім прогримів, наче удар важкого молота, що звуком прокотився по небесах, змушуючи землю здригнутися. Темні хмари сплелися в одне темно-сіре море, що простяглося на кілометри. Повітря стало важким, вологим, а кожен вдих приносив запах озону й чогось металічного.
Блискавка розірвала небо, вказуючи на початок чогось невідворотного. Вона на мить осяяла все навколо, кидаючи моторошне світло на людей, які дивились на це, немов зачаровані.
Знову — грім. Такий, що здавалось, самі небеса розколюються. Це був не просто звук — це було первісне ревіння, що йшло з глибин простору. Воно спочатку було схоже на далекий гуркіт, наче грізне ричання гігантської істоти, яка пробудилася від сну. Але звук зростав і заповнював собою весь простір. Гул проникав у кожну клітинку тіла, змушуючи здригатися не тільки повітря, а й саму землю.
І зненацька — тиша. Абсолютна, наче хтось вимкнув звук на телевізорі. Чорні хмари, виштовхнули об’єкт. Люди злякано присіли, і із широко відкритими очима. А вона  стояла непохитно, випромінюючи впевненість.
    Корабель з’явився на обрії! Величезний, страхітливий, з темною поверхнею, що блищала в спалахах блискавок, які обвивали його, мов ланцюги. Він спускався повільно, але невблаганно. Запах озону та металу ставав дедалі відчутнішим.
— Пані Президентко, все готово. Відеофіксація увімкнена, — пошепки повідомив той самий чоловік, що підійшов непомітно.
— Дякую. Тепер ви мені більше не потрібні. Можете бігти до сховища. У безпечне місце, — спокійно мовила вона.
Він трохи пригнувся, наче від вітру гвинтів вертольота, і швидко зник. Вона ж залишалась непорушною, спостерігаючи за посадкою корабля.
Коли він наблизився до землі, блискавки стали ще частішими, розсікаючи небо й відлунюючи в серцях кожного. Земля тремтіла від сили, що насувалася, та більше не було ані грому, ані шуму.
На кількох метрах від поверхні корабель завмер у повітрі.. Усе навколо оповив густий туман і димка, а блискавки згасли
І тоді з’явився він!!!
Перша постать позаземного гостя повільно виринала з туману. За ним ішли ще троє, слідуючи як охоронці або підлеглі, відпускаючи його на кілька метрів уперед.
Він ступав на землю легко, без зусиль, але з такою владністю, що кожен спостерігач відчув, як хвиля холоду прокотилася по шкірі. Важкими металевими черевиками він крокував, і земля під ним осідала, злегка тремтіла, а природа, здавалося, визнавала його присутність. Повітря навколо стиснулося, наповнюючи груди напругою.
Його очі, холодні, мерехтіли, мов дві далекі зорі, що спостерігали з-під прозорого шолома. Позаземець зупинився за два метри від неї. Широко розставив ноги, витягнув ліву руку вперед. Струснув нею і в долоні почав з’являтись жезл, що ріс у розмірах. Коли він досяг потрібної довжини, на одному з боків розгорнувся прапор.
Він підняв руку з прапором до гори, і …..БАММ … різко загнав його в землю. Зіткнення флагштока із землею викликало яскраве світло та невелику ударну хвилю.
І це був не просто прибулець. Це було щось більше. Щось, що виходить за межі людського розуміння. Його присутність змінювала саму реальність,  наче дотик невідомого бога.
Вона ж ..жінка стояла в кількох метрах від нього такого великого та могутнього. Стояла й не наважувалась зробити перший крок. А у її голові крутилась лише одна думка: «Боги спустились!»
Невдовзі він обома руками зняв прозорий шолом і відкрив обличчя. Тепер вона змогла добре його роздивитися.
Він був велетенським. Його зріст перевищував два метри. Темно-сіра шкіра була такою щільною, що поглинала навіть світло. Від нього віяло холодом і незламною силою. Його очі світилися зсередини, й у них не було нічого людського, лише байдужість і нездоланна відстань.
Широкий ніс підкреслював грубі, майже скульптурні риси обличчя. Величезний рот і товсті губи надавали його образу тваринної сили. Маленькі загострені вуха тяглися вгору, ніби постійно прислухались до кожного звуку.
Вона дивилася на нього й вагалась: протягнути руку чи ні — такий звичний для землян жест привітання. Але, опанувавши себе, зробила це.
Він, пильно слідкував за нею, ледь поворухнув одним вухом, взяв шолом у ліву руку, а праву ….простягнув у відповідь.
І вони потиснули руки.
 Ось і стався перший контакт! І кожен, хто стояв навколо, зрозумів: що цей контакт означав початок нового — страхітливого — розділу історії Землі.