Розділ 20

Якась думка не давала Керрі спокою. Щось таке, на самому краєчку свідомості, що не дозволяє спокійно спати. Втомлений мозок не бажав про це замислюватися, але й забути про це не давав. Але про що?

Керрі зітхнула й відкинулася на стільці.

Сьогодні у неї видався на диво спокійний день. Тітка поїхала у відрядження залишивши замість себе свого замісника, праву руку голови мафії. Срібноголового.

Цей, ще зовсім не старий, втім з сивою щетиною на обличчі, чоловік, здається не знає іншого одягу окрім костюму-трійки. Ідеально випрасувана сорочка та трохи насмішкуватий погляд. Майже ідеальна картинка.

Він і до цього на довгий час залишався разом з Ірмою та Джеррі, але ближче познайомитися з Керрі йому нагода випала тільки зараз.

Джеррі з запалом розповідав йому якісь свої думки та припущення, чоловік, справжнє ім’я котрого залишилося невідомим для компанії, спокійно та твердо осаджував свого енергійного колегу.

Керрі зітхнула й потерла рукою груди. Всередині неприємно свербіло погане передчуття.

Керрі спробувала прогнати свої думки з голови й зосередилася на власному диханні.

Раз-два, вдих-видих

Раз-два, вдих-видих.

Раз-два, повільні раз-два-три

Раз-два, повільні раз-два-три

Швидкі раз-два-раз-два

Повільні раз-два-три.

Керрі роспахнула очі. Не її дихання було в цьому ритмі. Втомлений мозок дослухався до іншого звуку.

Ледь чутному зараз стуку кінчиків пальців о дерев'яну поверхність столу.

Керрі згадала, де ще чула такий ритм. Керрі зрозуміла, чому запах полину був настільки гострим що не давав спокійно дихати.

У лабораторії. Той божевільний, Клайд, постійно вистукував цей ритм. Таке відчуття, що менш божевільного ритму цей чоловік не знав. Таке відчуття ніби це не може бути просто збігом.

Звісно, це нічого не доводить, звісно, це навіть не причина когось у чомусь підозрювати. Звісно, Керрі удасть що нічого не помітила й нічого нікому не скаже. Звісно...

Тітка Агнес жалілася на пацюка що завівся на кораблі. І звісно потрібні вагомі докази, щоб пацюка спіймали.

Як там вчили Керрі? Застосовувати всі свої зв’язки?

Керрі вийшла з приміщення, щоб подзвонити по нещодавно вивченому номеру.

- Привіт, Лізо? Я хочу з побою зустрітися. Сьогодні ввечері у місті. Мені є що розповісти.

Вони зібралися у місті, у кав’ярні, втрьох. Керрі пила свій занадто кислий занадто червоний занадто яскравий чай й прокручувала в голові дивні картинки. Що, якщо вона помиляється? Додумала те чого не було? Не зрозуміла, не зробила якихсь дослідженнь, а одразу дійшла до висновків?

А якщо вона все ж таки права? Що буде, якщо вона права?...

Керрі зітхнула й потерла переносицю. Цей жест в її виконанні виглядав на диво мило та безглуздо та він виражав її втомленість.

Джеррі з Ірмою перезирнулися й ледь помітно знизали плечима. Та й звідки їм знати, що відбувається з їх подругою?

- Що ви думаєте про Срібноголового? - одразу почала з хвилюючої теми Керрі.

- Він розумний. Дуже багато чого знає, може поставити себе як тільки захоче. Людина від науки та чудовий управлінець. Неймовірний чоловік, - чесно сказав Джеррі.

Очі його загорілися від захвату - в Срібноголовому Джеррі знайшов наставника та розуміючого його старшого, того кого в нього ніколи не було.

- Старий хитрий лис. Кмітливий та сильний. Впевнений. Ніколи не знаєш, що в нього в голові, - доповнила Ірма.

- Трохи інше питання. Джеймс, він в принципі розбирається в науці, чи він розбирається саме у твоїй темі?

Джеррі замислився, відпив кави й постукав кінчиками пальців по чашці.

- Не впевнений. Загалом ми говорили тільки про тему дослідження тебе, як би це не прозвучало, але ти розумієш про що я, - Керрі кивнула у відповідь і Джеррі продовжив, - в інших темах які ми зачіпляли він здається не знає деяких доволі елементарних речей. Але не можу впевнено це стверджувати. Він чудовий актор, по ньому ніколи не зрозуміло про що він думає.

- Ірма, може ти помітила щось підозріле?

- Я проводила більше часу в зовсім інших думках. Він права рука твоєї тітки, тож я навіть не намагалася шукати в ньому щось дивне чи підозріле, - ніби вибачилася Ірма, - то може поясниш що сталося.

Керрі зітхнула й призвала їх до тиші, а потім кінчиками пальців вистукала знайомий божевільний ритм.

Очі Ірми ледь помітно розширилися - цей ритм вона чула занадто часто щоб не впізнати його з перших стуків. Джеррі нахмурився.

- Він вистукував його. Я не могла помилитися. Звідки він його знає? - питання повисло у повітрі, - Я не хочу розповідати про свої підозри доки не маю доказів. Будь ласка, Джеррі, перевір які теми в науці його цікавлять, непрямий, але доказ. Ірма будь уважніша й, будь ласкава, згадай про всі випадки коли Клайд, - Керрі ледь помітно здригнулася згадавши його, - згадував про їх справи. Я дам тобі доступ до архіву, перевір всі збіги про які згадаєш. Я зв’яжуся з Лізою, спробую дізнатися через неї.

Через деякий час вони зустрілися знову. З невтішними новинами. Якби Керрі пила алкоголь, то зараз вона б випила вина. Все сходилося. Всі події, всі інтереси та дослідження. Кожна справа у якій був замішаний Срібноголовий та організація (тепер Керрі знала що вона називається “Химери”, але звичка є звичкою) провалювалась. Жоден злодій який міг володіти дійсно важливою інформацією не дістався до місця призначення. Всі хто дістався до місця призначення потрапляли на допит особисто до нього. І він завжди знав де знаходиться Керрі. Вона буквально завжди була під прицілом.

У “Посланців неба” він також проходить як підозрюваний.

І ще одне. Ірма згадала його. Давно ще бачила. Декілька років тому його голос звучав за склом. Він був одним з тих хто роздає накази.