Глава 19

Семфірополь зустрів гарячим солоним повітрям в обличчя, запахом випічки та шумом пролітаючих повз автомобілів. Типовий запах міста переплетений з запахом спогадів.

Керрі цей запах ненавиділа. Для неї повітря віддавало металічним запахом крові з тьмяними відтінками брехні. Брехня на смак як полин. Цей гіркий смак, цей запах, поглинув дівчину з першого подиху. Керрі вдихнула повітря ще глибше, знаючи, що скоро вона звикне до цього жахливого відчуття.

Вони вивалилися з потягу, й пішли до виходу з вокзалу, де на них вже чекав автомобіль, що має довезти їх до тітки Агнес.

Ліза зникла в невідомому напрямку як тільки покинула потяг, та Керрі про це не хвилювалася.

Абсолютно весь пів острів знаходиться під наглядом тітки, тож ніхто не може покинути його непомітно.
Можна й потім придумати, що робити з нею далі. Може й зовсім нічого.

Автомобіль у супроводі приємного мурчання мотора та легкої класичної музики вирушив у дорогу.

Керрі прислонилася скронею до гострого плеча Ірми. Втомилася. Вже втомилася. Гіркий присмак полину залишився десь у глибині горла й простягнув руки до серця, обіцяючи залишитись там на віки.

Керрі потягнулася вилізши з машини. Все ж таки доволі важко стільки часу залишатися в нерухомому стані. Спина навіть у такому молодому тілі почина відчутно боліти.

Джеррі виліз з переднього сидіння й швиденько підвівся, щоб допомогти дамі свого серця. Ірма з ласкавою посмішкою прийняла допомогу.

Біля входу на них чекали ще декілька охоронців що швидко перевірили речі компанії. Питання безпеки в таких колах це все ж таки не просто слова.

Доводиться підтримувати безпеку, навіть якщо це комусь здається неповагою.

Ззовні будівля була доволі великим двоповерховим будинком у готичному стилі, та все насправді цінне знаходиться всередині нього. Навіть під ним. Тому Керрі, залишивши друзів на попечіння служниць, впевнено пішла у підвальні приміщення.

- Привіт, моя смертельна квіточка, - схопила Керрі неймовірно гарна жінка у чорній оксамитовій сукні.

Жінка, її ми знаємо під іменем “тітка Агнес”, з легкістю припідняла та закружляла Керрі у своїх обіймах.

- Я також дуже рада тебе бачити, але можна не душити мене, будь ласка, - здавлено просипіла Керрі.

- Скільки часу проходить, а ти все не змінюєшся, - поглянула тітка Агнес на Керрі.

- Можна сказати це ж і про тебе.

- О, не потрібно цього, ми обидві знаємо, що це не так. Моє життя наближається до заходу.

- Тобі всього сорок, не перебільшуй.

- Сорок шість, повинна зауважити, для цього віку я вже почала занадто багато випускати з уваги - при моїй роботі це може бути смертельною помилкою.

- Випускаєш з уваги?..

- Є в мене відчуття, що десь під моїм носом завівся щур, а я ніяк не можу його впіймати, - задумливо сказала жінка сівши на м’яке крісло, більш схоже на трон, - Та давай поки без цього. Як ти жила без мене цей довгий рік?

- З’явилося відчуття ніби всі навкруги хочуть розібрати на інгредієнти, - здригнулася дівчина обійнявши себе руками.

- Ну-ну, навіть мені цікаво, скільки ти років зможеш прожити з таким тілом, не те що фанатикам від науки.

- Якщо так продовжиться, то мене вб’ють раніше ніж ми встигнемо це встановити.

- Сподіваюся, що це буде не так, - посерйознішала леді Агнес. - Ти дізналася нову інформацію?

- Абсолютно випадково, - ніби виправдовуючись сказала Керрі, а потім переказала їх з Лізою розмову, - .... Якщо коротко, то є поганці є добряки, а такі люди як ми між двома вогнями, - розвела руками Керрі.

- Вмієш ти знаходити потрібних людей, - протягнула Агнес затягуючись димом цигарки.

Приміщення затянуло легким білим туманом з присмаком полуниці та табака. Жінка випустила дим акуратними кільцями випливати з рота, а потім розсіюватися навкруги.

- Тому я й вирішила приїхати. Я постійно встрягаю у різні пригоди. І мені було б добре мати за плечима власну силу й твої знання. Думаю, я готова починати навчання.

- Це добре, - тітка Агнес оцінюючим поглядом пройшлася по Керрі, - це добре... - задумливо повторила вона.

Приміщення потонуло в мовчанні.

А вже на наступний день почалися тренування. Перша половина дня Керрі була зайнята тим, що вона отримувала для себе безліч нових знань та робила безліч відкриттів, заглиблювалася у проблематику зв’язків між різними мафіозі, поглиблено вивчала психологію та проходила курси з акторської майстерності. Після першої години дня, коли мозок Керрі, смію нагадати, фізично ще досі дівчинки-підлітка, зовсім відмовлявся працювати, починалися тренування фізичні.

До вечора Керрі просто валилася з ніг. Та смачна їжа й півгодинний сон творить справжні дива. Тож кожного вечора Керрі знаходила декілька годин на те, щоб прогулятися з друзями, поспілкуватися та вийти ненадовго у місто.

Джеррі з Ірмою, до речі, також не відпочивали. Як виявилося, тітка Агнес оцінила їх здібності та навантажила роботою та дослідженнями, об’єднавши з працівниками мафії.

Можливо це й було її найправильнішим вчинком.