Глава 18

У потязі зустрілось двоє...

У нашому випадку п’ятеро.

Четверо з напругою чекали на щось. Та й самі не знали на що. П’ята говорити не поспішала. Хоча, вдивляючись в напружені обличчя розуміла, що мовчати не вийде.

Але чим вона себе видала? Що пішло не так?

“Що пішло не так? Звісно, кожен день зустрічаєшся з людьми з потяга й кожного разу вони знову їдуть у сусідньому купе. Зовсім не підозріло! Ще й після таких подій!” - сварилася про себе дівчина.

Ще одна очевидна помилка організаторів, а розбиратися з цією ситуацією тепер їй. Заспокоювало, що все це досі можна було видавати за збіг.

Ліза посміхалася так, ніби нічого дивного не помічала.

- Так ви на цей раз їдете відпочивати? Керрі розібралася тоді зі своїми проблемами з навчанням?

- Трохи тоді, все ж таки, не встигла. Але з проблемами розібралася, - проігнорувала перше питання дівчина. - А ти куди збираєшся?

- В Сімферополь. Я доєднаюся до туристичної поїздки по визначнім місцям півострова. Записалася туди декілька тижнів тому й з нетерпінням чекала на поїздку. І ось, ми вже на правильному шляху, - м’яко посміхнулася дівчина.

Керрі хотіла притиснути її до стіни й змусити розповісти правду, але з іншого боку вона чудово розуміла, що причин для таких бурхливих почуттів немає. Тому вона мовчала. Стежила за кожним рухом, за кожним словом дівчини, але мовчала.

На диво, Ірма з Лізою швидко знайшли спільну тему для розмови й все йшло добре, але... Це одвічне але.

Дівчина-з-потягу сказала те, чого знати не могла. Люблін. Звичайна перехожа ніяк не могла знати про Люблін, про місто в якому Керрі спіткало багато бід, бо розсталися вони у Кракові.

Все завмерло. Навіть Ірма, що не знала всього, зупинилася на пів слові й перезирнулася з Керолайн.

В голові Лізи наполохано бігали думки. Що вона сказала не так? Розслабилася, не подумала, знову провалилася.

Дівчина застогнала схопившись руками за голову:

- Я схибила, так? - звернулася до Керрі.

- Вочевидь.

- І мені доведеться все розповісти й краще б зробити це самостійно й правдиво? - майже ствердила вона.

- І розмова буде записуватись, - додала Керрі.

- Ну і влетить мені від начальства, - зітхнула дівчина.

- Начальство далеко, а ми близько, - нагадав Джеррі. - І краще почати з самого початку.

- Якщо коротко, то я тут для того, щоб захищати Вас?... - невпевнено сказала дівчина.

- Достатньо видавати з себе дурненьку. Все що можеш розповісти, чітко й по фактах.

Ліза підібралася, спина її вирівнялась і сама вона вже не здавалася такою звичайною милою дівчиною.

- Я з організації “Посланці неба” мета - збільшити строк життя населення Землі. Всього населення, - підкреслила вона. Тепер її голос звучав спокійно та відсторонено, неначе вона на доповіді. - Протистоїмо організації під назвою “Химери”. Їх мета схожа на нашу, але ґрунтується на класовості - хто має все той матиме й безсмертя. В них є свій власний культ, але про це ми знаємо мало.
Оскільки наша мета перешкодити їм, ми захищаємо, або намагаємося захистити, всіх тих людей які можуть бути їм корисними. Якщо коротко, то все.

- Навіщо ти тут? - запитала Ірма.

- Захист, спостереження... Якщо пощастить, стати частиною вашої компанії та переманити вас на бік нашої організації - знову “ожила” дівчина.

- І за ким конкретно ти тут? - запитала Керрі.

- За всіма. Всі троє, містера охоронця рахувати, вибачте звичайно, не стану, нам потрібні. А я, як пам’ятаєте, люблю збирати комбо, - знизала плечима дівчина й відкинулася на сидіння розслабляючись.

Завдання вона й так вже провалила - гірше навряд вже буде. Ліза ледь помітно скривилася від думки про те, що їй ще потрібно витерпіти покарання від наставника. Буває ж таке, двічі провалила завдання з одними й тими самими людьми.

- А тепер, що робити будеш? - запитала добросердечна (напевно від кохання) Ірма.

- Та я й сама не знаю, що тепер робити буду. Завдання я все одно вже провалила.

- Не хвилюйся сильно, головне що це не ти дала наведення до мого останнього викрадення. А так ми люди прості, нам на все начхати, - втішила Керрі Лізу нахилившись до неї та поплескавши її по нозі.

- Тож, я можу не доповідати начальству що провалилася, бо ви мене не виженете?

- Над цим ми ще подумаємо, але тобі доведеться нас покинути одразу як ми приїдемо до місця призначення. - відрубила Ірма.

- І співпрацювати ви з нами не збираєтесь?

Керрі замислилась. З одного боку - неприємно що за ними стежили та намагалися втертися у довіру, але з іншого боку мати в друзях організацію що знає так багато про спільного ворога, та й просто голову зносяча щирість цієї Лізи...

Чого в ній більше, розуміння вгоди чи образи, Керрі так й не вирішила, тому у відповідь лиш знизала плечима.

Потяг віз далі компанію в абсолютному моральному роздраї.