Глава 17

- Збирайтеся скоріше. Ми запізнимося на потяг, - сказав Джеррі відчиняючи двері в коридор.

Дівчата стояли біля вхідних дверей, за іронією, чекаючи саме на Джеррі.

Хто ж знав, що хлопець в останню мить зрозуміє, що йому потрібно взяти ще купу всього в подорож та він «зовсім до цього не готовий!».

Дівчата закочували очі, Том спокійно носив речі до автомобіля.

- Ми нікуди не запізнимося, спокійніше. До вирушення ще майже година, - запевнила його Керрі опираючись на стіну та ледь помітно позіхнувши - такі ранні підйоми точно не для неї.

- А якщо там затори? - запанікував ще більше хлопець.

- Судячи з того що я бачу, при будь-яких умовах шлях не займе більше ніж сорок п’ять хвилин. П’ятнадцяти хвилин нам вистачить, - промовила Ірма підіймаючи голову від екрана телефону.

- Точно. Вибачте що розвожу паніку, - зажеврів хлопець трохи опускаючи голову, а потім знову різко її підняв і витягнув у коридор останню сумку, що хотів з собою забрати у подорож.

- Все, я готовий, - впевнено заявив хлопець.

Керрі тихо промовила щось типу «Слава Богу», але її погано розчули й вирішили проігнорувати це висловлення. Це й до кращого.

Незмінний чорний автомобіль вже чекав біля виходу разом зі сліплячим сонцем що в такий час потрапляло прямісінько в очі й лагідно зігрівало своїм теплом. Сьома ранку наприкінці весни зазвичай виглядає саме так.

Сонце підіймається рано, гріє сильно. Але ще немає тієї літньої спеки що змушує цілими днями сидіти вдома не виходячи на вулицю.

- Ти обіцяв мені розказати більше про Крим, - нагадала Керрі Джеррі й це стало головним аргументом.

Хлопець, що не хотів їхати кудись кидаючи дослідження, не зміг встояти проти натиску двох дівчат.

Чесно говорячи, натиску Керолайн він це міг противитися, а від одного тільки погляду на Ірму починав потихеньку плавитися чим дівчина не соромилася користуватися. Та й вона сама м'якшала та ховала свої зубки під час розмови з ним.

Керрі залишалося лише з захватом та ніжністю дивитися на ці вистави й очікувати запрошення на весілля.

Але до цього моменту пройде ще багато часу. Ці двоє ще досі не наважилися зізнатися один одному в коханні, хоча почуття їх абсолютно очевидні для всіх навкруги.

Керрі сподівалася, що ця поїздка зблизить їх ще більше, але не це стало основною метою.

Керрі зрозуміла, що готова зітнутися зі своєю долею сам на сам. Прийняти роль яку підготувала їй тітка. Керрі нарешті готова проходити навчання як наступна голова української мафії.

Хто б міг здогадатися, що основна база мафії знаходиться у Криму? Але з іншого боку де їй ще знаходитися, як не в одному з найвідвідуваніших туристичних курортів України?

Керрі зрозуміла що не може захистити навіть себе. А тепер вона хоче захищати ще двох близьких їй людей. За всіх інших вона могла не хвилюватися, але вони...

Абсолютно беззахисні перед обличчям організації. Попри свою геніальність - звичайні люди.

Так вже вийшло, що зовсім звичайні поруч з Керрі на довго не затримувалися. Але зараз ці троє просто прикипіли один до одного душею.

Їх об’єднали спільні пригоди та мрії. Об’єднала їх незвичайність, що зазвичай людей відштовхувала, та й вони самі не майстри будувати стосунки з іншими людьми. Але іноді й неправильні пазли знаходять своє місце на картинці.

От і зараз вони своє місце знайшли.

За вікном автомобіля проносилися домівки, дитячі садочки, розмальовані різноколірним графіті паркани, що зовсім скоро змінилися будівлею залізничного вокзалу.

Керрі ледь помітно здригнулася - як не крути, зимові події досі неприємно відбивалися у пам’яті викликаючи подекуди ірраціональні страхи чи переживання. Тому для Керрі залізничий вокзал став однією з таких неприємних асоціацій.

Руху дівчинки ніхто не помітив, а може було б краще помітити. Може це те передчуття, яке не варто ігнорувати?

Хоч би що там було, сьогоднішній день приготував їм ще одну несподівану зустріч, що викликала у Керрі ще більшу тривогу і в майбутньому приведе до багатьох відкриттів.

Це сталося на залізничному вокзалі. Дві дівчини стикнулися одна з одною на різкому повороті при вході в будівлю вокзалу. Валіза з шумом впала на підлогу. Поки дівчина вибачалася перед Ірмою, Керрі не могла позбутися відчуття, що це світле волосся, ці блакитні очі, цей тихий голос вона вже десь бачила, десь чула. Яскраво-синя кофтинка на дівчині зачепила щось в дівчині й допомогла остаточно зрозуміти де ж вона бачила цю дівчину.

Тоді, в потязі перед викраденням, саме вона була у їх купе. Дівчина, на ім'я Ліза.

Керрі ледь помітно з підозрою прижмурилася. З кожною хвилиною все навколо подобається їй дедалі менше. Пробуджує настороженість.

Ліза підвела очі й зіткнулася з примруженими сірими очима. Вона зрозуміла що щось пішло не за планом, але змінювати щось було вже занадто пізно.

- Привіт, - посміхнувся дівчині Джеррі, що також її впізнав, - Здається ми їхали з тобою разом на потязі взимку перед Різдвом.

Ліза декілька секунд дивилася в обличчя Джеррі ніби намагаючись його пригадати, а потім з полегшенням посміхнулася у відповідь:

- Точно, згадала. Ви тоді ще так неочікувано зникли, навіть змусили мене хвилюватися за вас. Але я бачу, що з вами все добре, тож моє хвилювання виявилося зайвим.

- Так, зайвим, - підтвердила Керрі привітно посміхнувшись, але очі її все ще виражали повну недовіру.
Акторкою Керрі була не найкращою.

Ліза познайомилася з Ірмою й швидко знайшла з нею тему для розмови, тому на потяг вони чекали вже всі разом. Напруга потроху розвіювалась.

Керрі стояла спираючись на Тома. Ірма тримала за руку Джеррі, а він ледь помітно для інших м’яко гладив її ніжну шкіру.