Розділ 12.1

Наступний день пройшов на диво спокійно. Та й що б могло статися в потязі?

Вся новоутворена компанія їхала до одного міста, тому спілкуватися вони могли аж до самого прибуття потяга. Керрі на мить подумала що не проти такої компанії й після прибуття.

Керрі з подивом дізналася що Ліза, на диво, праведна та добра особистість. Вона жаліла безхатьків, допомогла покинутим тваринам знайти нових хазяїнів й підтримувала творчих людей. Виступала за те, щоб ніколи не порушувати закони, що дивно звучала після того, як всі побачили як вміло вона займається шулерством під час гри.

За вікном міста змінювалися лісами, полями та ріками. Вночі вони проїхали по огорнутому сяйвом мосту над рікою. І в кожному місті то тут то там можна було побачити щасливих людей, що купували подарунки для рідних й несли в руках різнокольорові пакунки.

В такі моменти Керрі ледь чутно зітхала, вона подарунки купити не встигла. Якось весь час було не до цього.

На зупинках вони ненадовго виходили на станцію, провітритися та розходитися, а потім заходили назад у потяг. Це їх і згубило.

Це сталося в Кракові. Це польське місто мало всі шанси зачарувати Керрі своєю красою, та зупинка тривала лише годину. Відходити далеко від потяга вони не ризикнули.

Керрі разом з Джеррі вийшли на станцію, а потім відійшли трохи далі - посидіти на свіжому повітрі.

Керрі підняла голову до неба. Сірі хмари мало чим виділялися на блідо-блакитному небі й обіцяли принести у місто сніг. На диво, тут його ще не було. Тут було тепло. А в Україні вже все давно замело. Керрі мрійливо усміхнулася уявляючи цю чудову картину, уявляючи свій засніжений дім, що з нетерпінням чекає на неї.

Керрі повернула голову до Джеррі, щоб поділитися думками, але Джеремі поруч не було. Керрі здивовано зітхнула - щось вона стала зовсім не уважною, навіть не помітила як він відійшов.

Неочікувано світ перед її очима почав втрачати свою форму. Вона повільно моргнула. Відкрити очі раптом стало вкрай важко, а думки сірим туманом осіли на скронях.

Вже втрачаючи свідомість Керрі відмітила дивний біль в плечі. “Як від голки” - подумала вона.

Керолайн не відчувала як її підхвачують на руки й несуть в темний автомобіль, кладуть поруч з Джеремі, не чула гудіння мотора й вже точно ніяк не могла розказати хто ті люди що викрали її й куди вони везуть.

Керолайн не бачила як Ліза в паніці комусь телефонує й кається втому, що “Ціль зникла”. Вона так невчасно заснула й провалила своє завдання.

Керолайн не чула як Том шукає їх по всьому вокзалу, а потім спокійно телефонує тітці Агнес. Так, він не був поруч тоді, коли потрібно. Так, він провалив своє завдання - не зміг вберегти Керолайн. Та він впевнений - її ще не пізно врятувати. Головне - прикласти до цього всі свої сили і знайти тих хто посмів нашкодити його маленькій господині.

Тітонька Агнес відчувала лють, але зберігала голову холодною. Сваритися вона може довго, але зараз це не те що потрібно робити. “Вони не могли далеко втекти” - говорила вона з упевненістю якої в неї не було.

Ці змії могли заповзти в найменшу щілину. Й на території іншої країни буде складніше знайти людей. Залишалося лише сподіватися. Цього разу вона не дозволить нашкодити її любій племінниці.

***

В тяжких пошуках пройшло цілих два дні, коли Керрі нарешті отямилася. Якби вона про це знала, то вона б іронічно усміхнулася й сказала б, що це найгірший подарунок на Різдво. Але Керолайн про це не знала.

У дівчини гуділа голова, а тіло все ослабло. Напевно саме тому вона не відразу зрозуміла що відбувається.

Керрі сіла на вузькому ліжку й ледь чутно застогнала від враз загудівшої, як пуста залізна каструля від удару, голови. Босі ноги доторкнулися до холодної підлоги.

Керрі здивовано подумала, що її улюблений пухнастий килим кудись зник. Потім вона згадала що їхала в інше місто і там ніяк не може бути її улюбленого килима.

Зовсім не одразу вона згадала. що до пункту призначення вона так і не доїхала. Очі різко розпахнулися. Керрі побачила перед очима скляну стіну. Крізь неї було видно абсолютно білу кімнату з накритим білою ковдрою вузьким ліжком на тонких металічних ніжках й невеликою книжковою полицею. Темні корінці книг були єдиною більш-менш темною деталлю в тій кімнаті.

Керрі озирнулася навколо. Кімната в якій вона опинилася виглядала майже так само. Лише ліжко розстелене й нема ніякої книжкової полиці.

Керрі зітхнула й відкинулася назад на ліжко. Їй потрібно подумати.

Не складно здогадатися, що її знову викрали. Не складно здогадатися хто це був. Керрі ледь помітно сумно посміхнулася - здається вона вже звикла до подібного.

Керолайн похитала головою, жаль що Тома не було поруч, він би зміг її захистити. Керрі потерла плече, воно ще трохи боліло.

Керрі подумала про Джеремі який повинен був бути поруч. Думати про те що він зрадив її не хотілося.
Говорити в слух Керрі не ризикувала, хоч камер вона й не помітила.

Зайнятися було абсолютно нічим тому Керрі вирішила роздивитися свою кімнатку краще.

Вона встала на холодну підлогу й зморщилася від неприємних відчуттів. Капців її не виділили.

Тепер вона помітила ще одні двері. За ними знаходилася ванна кімната. Зовсім маленька, душ туалет та умивальник дуже близько один до одного, але Керрі зраділа й цьому. Жити можна, хоч зайнятися й категорично нічим. Шлунок, гучним звуком, нагадав що не дівчина не їла вже два дні. Залишалося чекати доки про неї згадають.

Але знудьгуватися Керрі не встигла.

Сусідні двері відчинилися й в них зайшла дівчина в блідо-блакитному лікарняному одязі.