Розділ 11

До потрібного їм міста було їхати цілих два дні. Тому підготувалися до поїздки вони добре. Керрі набрала з собою підручників для підготовки до екзаменів та не забула ту саму так і не дочитану фантастику. Щоб трохи розвантажитися й дати мозку відпочити.

Том, не дивлячись на свій грізний вигляд, прихватив з собою найголовніше у будь-якій поїздці - їжу.

Джеррі взяв з собою декілька повербанків та настільні ігри. Щоб точно не було нудно.

Том з Керрі зайняв одне купе, Джеррі взяв білет у купе поруч з ними. Керрі хотіла їхати в одному купе разом з Джеррі, а потім передумала. Хай там що - безпека дорожча за це бажання.

Вони занесли свої речі у потяг й віддали у багажне відділення деякі з речей Джеррі. Він взяв з собою занадто багато всього. Інші речі спокійно поклали під свої ліжка-сидіння.

Купе було невеликим. З оформлення тільки два сидіння одне навпроти одного та нині розкритий стіл між ними. Все це у ненав'язливих сірих тонах. Керрі боялася що сидіння будуть червоними. Як у фільмах з не завжди гарним кінцем.

Потяг зі знайомим кожному звуком вирушив у шлях. Спочатку все трохи хитнулося, а потім все завмерло. Потяг набрав швидкість.

Лише дивлячись у вікно можна було зрозуміти - вони дійсно їдуть, а не стоять на місці чекаючи відправлення.

Керрі забралася з ногами на ліжко й дістала книгу. Потрібно почекати доки перевірять білети, а аж потім можна вже розбрідатися по іншім місцям.

За вікном падали лапаті сніжинки. В купе було тепло.

Том дістав термос з чаєм, бо знає - його підопічна любить пити тепле під час читання.

По підлозі пройшов потік прохолодного повітря від відкритих дверей купе. Всередину зайшов хлопець одягнутий у формений одяг робітника залізниці. Керрі відволіклася на робітника, Том показав білети, а вже через декілька хвилин вони знову залишилися вдвох.

Керрі відклала книгу. За вікнами потягу пролітало осяяне вогнями місто. Сонце вже майже сховалося - темніша взимку швидко.

Повз промчав завод, складські приміщення, а потім потяг заїхав у ліс. Дивитися у вікно швидко набридло, читати дівчині також не хотілося. Та знудитися Керрі не встигла - прийшов Джеррі зі своїми настільними іграми. Том дістав ще один стаканчик для чаю.

Джеррі дістав “Монополію”.

- Людей для гри буде занадто мало, - нахмурився хлопець. - Ви не проти якщо я запрошу свою сусідку по купе? Вона ніби не погана дівчина, - знизав плечима на здивований погляд Керрі.

- Я не проти. Тобі з нею ще два дні їхати, було б не погано потоваришувати, - знизала плечима дівчина якби говорячи що їй все одно.

Серйозно сприймати такі випадкові знайомства в неї не виходило. Такі знайомства... Вони як стаканчики на виніс з випадкової кав’ярні - кава може й була смачною, але вона закінчилась швидко й стаканчик зберігати ніхто не буде. Навіть якщо він з новорічними ялинками.

Джеррі повернувся за декілька хвилин тримаючи під руку молоду дівчину. Вона трохи ніяково посміхнулася й доторкнулася рукою до штанів свого спортивного костюма, не знаючи куди себе приткнути. Одягнена вона була в яскраво-синіх кольорах.

- Знайомтеся, Керрі - це Ліза, Ліза - це Керрі, - Керрі посміхнулася й вони потисли одне одному руки. - А це Том, - кивнув він у бік охоронця.

- Приємно познайомитися, - посміхнулася Ліза й протягнула руку Тому.

- Мені також приємно, - потис руку й посміхнувся самими кінчиками губ.

- Тож... Думаю ми можемо трохи ближче познайомитися доки Джеррі буде розкладати гру, - потягнула Керрі дівчину на місце поруч з собою та простягнула їй стаканчик з чаєм, - Тож, куди ти направляєшся?

- Я їду на різдвяні свята до своєї матері й також є деякі справи в тому місці.

- Якісь справи? Ти пий, не соромся, - посміхнулася Керрі.

- По роботі, нічого цікавого, - відмахнулася Ліза.

Вона гріла свої руки об стаканчик з чаєм і поволі розслаблялася. Спина її вирівнювалася, руки перестали у хвилюванні шукати собі справу, на губах розцвітала легка посмішка. В такому стані дівчина навіть виглядала гарною. Блакитні очі ніби ставали теплішими, і починали сяяти. Як вода в озері, коли на неї потрапляють сонячні промені. Пасма світлого волосся, що спадали на обличчя, зм'якшували його доволі різкі обриси. Так дівчина ледь виглядала на вісімнадцять.

- А ви куди їдете такою великою компанією? - поставила зустрічне питання Ліза.

- Я їду закривати сесію, Том мене супроводжує. А Джеррі погодився поїхати разом зі мною, тим паче що він ще жодного разу не був у тому місті.

- Добре мати друга який поїде з тобою хоч куди, - Ліза посміхнулася згадавши деякі випадки з власної практики. - Ви давно знайомі?

- Та ні, - знизала плечима Керрі намагаючись приблизно порахувати, - місяці три, чи може два.

Ліза в подиві підійняла брови, але сказати нічого не встигла. Джеррі нарешті закінчив розкладати гру та вивчати інструкцію.

Виявилося, гра була зовсім новою - придбав він її буквально за декілька днів до поїздки.

- Раніше мені було ні з ким грати, - так просто відповів він на всі не підняті запитання. - Потрібно спочатку кинути кубик, щоб визначити хто буде ходити першим.

Джеррі кидав першим - йому випало найменше значення кубика на що він лише зітхнув і запевнив, що йому, як завжди, не щастить.

Потім кубик пішов по часовій стрілці - до Тома. Йому випало шість. Хоча йому було все одно яким по черзі ходити. Керрі випало п’ять - другий хід за нею. Ліза вирішила кубик не кидати - всім і так було очевидно якою в черзі вона буде.

Вони розібрали свої фігурки.

- Я візьму блакитного коника - під колір одягу, - посміхнулася Ліза дістаючи потрібну фігурку й ставлячи її на поле “Старт”.