Розділ 10

Керрі радісно посміхалася збираючи речі у довгу поїздку. Вона вирішила, що взяти з собою Джеррі - найкраща ідея з тих, що приходили до неї в голову.

Договір про оренду квартири вже було підписано і на найближчі два місяці у Керрі з’явився новий дім.

Джеррі невдоволено хмурився від того, що експерименти доведеться на деякий час зупинити, але проти аргументів Керрі нічого вдіяти не міг. Він також чудово розумів, що зараз йому краще зірватися з вже майже рідного міста й з’явитися на виду десь у зовсім іншому місці. Експерименти

експериментами, але жити хлопцю хотілося значно більше. Бажано - жити спокійно. Але це вже щось з розділу фантастики.

Керрі майже літала по кімнаті наспівуючи собі під носа мелодію нещодавно почутої пісні.

Керрі розуміла звідки в неї стільки щастя. Насправді вона вже засиділася на одному місті. Занадто довго не бачила нічого нового. В її характері сплилася любов до пригод і бажання спокою, що проявлялася в надмірній любові до літератури та подорожей.

В валізу полетів светр, теплі штани, декілька футболок, теплий костюм та дві сукні в офіційному стилі. Та книга яку вона ніяк не дочитає, хоча там залишилося менше сотні сторінок. Керрі навіть вже обрала книгу яку буде читати наступною. Та купити її не дочитавши минулої вона просто не могла.

Дівчина насупилася згадавши про неприємний бік заочного навчання. Кожного року з’являлися люди, що просто з ослиною впертістю намагалися знайти її батьків у натовпі, а як не знаходили намагалися допомогти бідній дитинці, що так невдало заблукала.

Керрі їх розуміла, але це все одно не приносило їй радості. Їй не вірили аж допоки вона не покаже свій студентський квиток. А вона ж вже на третьому курсі...

Іноді Керрі лякалася від того як швидко минає час.

До інших дівчат в цьому віці починають лізти родичі з питаннями про нареченого та дітей, або починали вимагати швидкого кар’єрного росту. Але від Керрі ніхто нічого не вимагав. За це Керрі дякувала своїй особливості та обмеженій кількості родичів. В їх справі мало хто доживав до старості. Та й дітей заводити не поспішали.

Ось так і вийшло, що серед кровних родичів у Керрі тільки батьки та тітонька Агнес.

Керрі на мить уявила собі велику родину яка могла б в неї бути, а потім здригнулася від картини перед її очима. Ні, їй і так добре.

В неї є батьки, тітка Агнес та Том. Хто їй ще потрібен? Додати до свого уявного списку дівчина ще могла Джеррі та Кріса. Джеррі на диво швидко знайшов собі місце у не такому вже й великому серці дівчини, а Кріса не любити було абсолютно неможливо.

Років через десять, коли її тіло доросте хоча б до сімнадцяти, вона подумає про те, щоб закохатися у цього хлопця. “Його краса та манери... Просто протизаконно” - думала Керрі коли зустрічалася з ним поглядом.

З іншого боку, тоді Крісу вже буде за тридцять, а Керрі хотіла б зустрічатися з хлопцем який буде виглядати на її вік. Або ні. Вона ще не вирішила. Та й спочатку до цього потрібно хоча б дожити.

І, бажано, цілою.

- Через десять хвилин виїжджаємо, - оповістив Том з першого поверху квартири.

- Добре, зараз одягаюся! - вигукнула у відповідь Керрі.

Запізнюватися не можна. Все ж таки потяг їде за розкладом і чекати на дівчину не буде.

Керрі зупинилася перед дзеркалом. Дві каштанові косички виглядали з-під теплої в’язаної шапки. Темна, зимова, ще не застебнута, курточка ховала під собою зручний спортивний костюм кремового кольору. Зимні кросівки зручно сиділи на нозі. Дівчина оглянула себе, повернулася до кімнати та накинула на шию чорний в’язаний шарфик. На вулиці дуже холодно.

Дівчина підхопила чемодан з речами й спустилася до виходу.

Том, у теплому чорному пальто і незмінних чорних окулярах забрав валізу та відкрив двері перед дівчиною.

Місто проносилося за вікном, а Керрі дивилася на вулиці та будинки вкриті снігом. Вже через п’ять днів Різдво. У вікнах будинків можна було побачити прикрашені ялинки. Вони сяяли різними кольорами перетворюючи світ у казку. Дуже легко уявити як біля ялинки збирається родина, спочатку вони прикрашають ялинку всі разом. А потім рано вранці шукають під нею свої подарунки. Все ж таки Різдво - сімейне свято.

Керрі два дні проведе в дорозі. Ще чотири дні буде здавати заліки та екзамени. І Різдво вона проведе в пустій квартирі. Без сім’ї.

Якесь гірке почуття піднялося Керрі до горла й неприємним колючим клубочком сховалося там, обіцяючи ще нагадати про себе. Керрі ненавидить Різдво.

Автомобіль повільно зупинився й дверцята відчинилися впускаючи ще одного пасажира.

Джеррі струхнув з себе сніг і зняв з голови шапку вивільняючи безлад свого волосся.

- Там так холодно, - зітхнув він знімаючи рукавички з почервонілих пальців. - Я тричі ледь не впав доки дійшов до вас. У нас всього двадцять хвилин залишилося. Ми точно встигнемо доїхати до вокзалу? - стурбовано запитав він глянувши на годинник.

- Встигнемо, - впевнено відповів Джеррі з переднього сидіння.

- Сподіваюся у нас на шляху не сталося ніяких аварій. Сьогодні й справді слизько, - запевнив хлопець й продовжив, - Краще все ж таки запізнитися ніж потрапити в аварію. Коли ми можемо сісти на наступний потяг до того міста?

- Наступний через дванадцять годин.

- Тоді нам не можна запізнюватися. Правда, Керрі?

- Правда, - з посмішкою погодилася дівчина.

Вона дивилася за схвильованим Джеррі, що нервував в передвісті довгої поїздки й посміхалася.

“Може це Різдво буде не таким вже й поганим” - подумала Керрі й з посмішкою поглянула у вікно.

За вікном починалася хуртовина.