Розділ 9

Життя увійшло в спокійне русло. Життя продовжувалося.

Та й нічого жахливого, на думку учасників інциденту, не відбулося. Керрі була рада, що змогла допомогти другу й ще на крок наблизилася до розгадки таємниць власного минулого.

Джеррі нічого дивного в ситуації не бачив. Не вперше його викрадають чи погрожують. І фанатиків він зустрічає не вперше. Хлопець радів своїй звичці берегти всю інформацію на паперах не довіряючи техніці. І в крові в нього були лише психотропні речовини, що лиш в незначній кількості нашкодили його здоров’ю.

А Тому було все одно. Він виконував наказ своєї господині - оберігав здоров’я та спокій її племінниці.

Вся компанія збиралася у кав’ярні щовівторка. Тільки кав’ярню довелося змінити. Все йшло до того, що Джеррі доведеться змінити й житло на найближчий час. Йому було не вперше, та все ж таки він багато до чого тут прив’язався.

Керрі готувалася до сесії.

Тітонька Агнес в цей час намагалася як можна більше дізнатися про організацію. Ці люди нагадали про себе, а потім знову відійшли у тінь. Всі полонені померли ще до того як дісталися штабу. Прикро - не те слово. Тітонька Агнес була в люті.

Випав перший сніг. Він покрив тонким шаром все навкруги. Будинки, вивіски, алеї, дороги, та дерева. Сніг все зрівняв, закрив собою все огидне та брудне. Одні кольори затьмарив собою, інші тільки підсилив. Все навкруги стало більш затишним і навіть яскраві вивіски вже не кричали, а лише тихим голосом пропонували звернути на себе увагу.

Зовсім скоро будинки прикрасять новорічні гірлянди, а у кафе й магазинах можна буде побачити прикрашені ялинки.

Навіть повітря почало пахнути по-іншому.

Керрі вийшла з автомобіля. Сніг хруснув під її ногами й вона, глибоко вдихнувши повітря, направилася до свого улюбленого місця.

Дзвіночок, від відчинених дверей, пролунав по приміщенню тихою мелодією. Керрі посміхнулася хлопцю за барною стійкою, Кріс посміхнувся у відповідь і продовжив робити каву для своїх клієнтів.

Сьогодні книжкова кав’ярня не була пустою. На вулиці було занадто холодно і люди, з великим задоволенням, займали столики всіляких кав’ярень. Керрі залишила свої речі на улюбленому, на диво не зайнятому, місці.

Книжкові полиці манили до себе і дівчина не мала наміру чинити супротив. Хоча сьогодні вона і прийшла лише за професійною літературою.

Полички тягнулися вперед і Керрі не відмовляла собі в тому щоб з цікавістю роздивлятися літературні новинки. Купувати їх вона не збиралася. Все ж таки колекціонування непрочитаних книг - не для неї.

Один з викладачів у університеті Керрі був вкрай серйозним та непідкупним чоловіком. І щоб здати йому екзамен на двадцять балів потрібно дійсно щосили постаратися. Особливо прискіпливо він ставився до заочників й ходила про нього слава ще того шовініста. За всіма характеристиками - вкрай неприємна людина. І саме він буде приймати екзамен.

Тому Керрі вирішила не нехтувати додатковою літературою. Дівчина була впевнена - саме тут вона бачила потрібну їй книгу. Пройшло вже п’ять хвилин у потрібному відділі, а яскраво-червоний корінець все не потрапляв на очі. В голову Керрі вже почали закрадатися перші сумніви як вона підняла голову й побачила потрібну книгу на найвищій полиці.

Дівчина голосно зітхнула - сама вона точно її не дістане.

- Чому зітхаєш? - роздався з-за її спини добре знайомий голос.

- Кріс - с полегшенням видихнула дівчина й повернулася до нього обличчям посміхаючись. - Саме ти мені й потрібен.

- Саме я? - зацікавлено перепитав хлопець.

- Саме ти, - підтвердила дівчина, - Людей твого зросту зустріти можна не так вже й часто.
Дівчина оглянула свого доброго знайомого. Зростом добре за сто вісімдесят він, в чорній уніформі, здавався ще вищім.

- Дістань, будь ласка ось цю книжечку, - показала Керрі на потрібний її корінець.

- Ось так мною всі і користуються, - жартома зітхнув хлопець.

Кріс потягнувся до книги і їх затишну розмову розірвав звук повідомлення з телефону дівчини.

Керрі трохи невдоволено нахмурилася, а потім зітхнула.

- Щось неприємне? - запитав Кріс передаючи книгу у руки Керрі.

- Нічого такого. Просто написали, що на зимову сесію все ж таки доведеться їхати. Не всі речі можна вирішити онлайн.

- Коли поїдеш?

- Через тиждень. Виїду дванадцятого, щоб не залишатися там надовго.

- Тобто, знову не скоро побачимося. Не забувай про мене там, - посміхнувся хлопець. Побажав гарної вдачі та побіг далі працювати.

Коли дівчина повернулася за столик, на ньому вже стояла чашка з кавою. А поруч лежала квітка лілії.
Під кавою лежав папірець, на ньому великими літерами напис “Щасти”.

Що ж, Керрі сподівалася, що їй і справді пощастить. На душі від таких знаків уваги ставало тепліше.

В голові у Керрі з’являлися нові плани. І якщо вже доля веде в інше місто, то вона не поїде сама.

Та й залишитися в іншому місті на декілька тижнів чи місяців дівчина була зовсім не проти. Особливо якщо друзів забрати з собою.

Владнати й свої проблеми й допомогти розв'язати проблеми іншим.

План у голові вже майже оформився.