Розділ 8

- Джеррі! - вигукнула Керрі й з посмішкою наблизилася до дивану. - З тобою все в порядку? Тобі щось потрібно? Може принести води? - в голосі Керрі звучала непідробна тривога.

- Я б не відмовився від води, - голос у Джеррі хриплий, неначе він не розмовляв вже декілька днів.

Том приніс стакан з прохолодною водою. Джеррі пив намагаючись насититися вологою.

Керрі притримувала стакан, страхуючи хлопця. Сліди від голки, з синцями на згині ліктя, завдавали Джеррі чимало неприємних відчуттів, від цього між його бровами з’являлася складка, яка розгладжувалася, та повністю не зникала.

- Де я? - Запитав коли прийшов до тями.

- Не хвилюйся Джеррі, ти в мене вдома, Тепер ти в безпеці, - спробувала заспокоїти Керрі хлопця.

Колись, в подібній ситуації, їй хотілося почути ці слова. Тоді їй таке сказала тітка Агнес, зараз настала черга Керрі казати щось подібне.

Том кивком підтвердив слова Керрі.

- Може, ще відпочинеш? Виглядаєш не дуже здоровим, - запропонувала дівчина, стурбовано оглядаючи хлопця.

Вона приклала руку до його чола - шкіра була на диво холодною, лише трохи теплішою ніж шкіра самої дівчини.

- Не думаю що зможу заснути, доки не дізнаюся, що тут відбувається. Розкажеш як я сюди потрапив? Останнє, що я пам’ятаю - це біла камера. Мені щось вкололи, я заснув і ось я вже тут, - хлопець підняв руку й зарився у своє волосся.

Він трохи примружувався без своїх окулярів і виглядав набагато беззахисніше ніж зазвичай. Таким розгубленим.

- Добре, тільки потім розкажеш те що пам’ятаєш, бо я можу мало що розповісти - сама майже нічого не знаю, - Керрі забрала стакан з рук хлопця й поправила на ньому ковдру, - Тиждень тому ти не прийшов до нас на зустріч і я почала за тебе хвилюватися. На дзвінки ти не відповідав, і я попрохала Тома дізнатися де тебе бачили в останнє. Потім ми знайшли людину яка тебе викрала і мої знайомі допомогли тебе витягнути. Ось і все. Ти не знаєш навіщо тебе викрали? І хто це був?

- Вони казали щось про безсмертя, та я не дуже уважно слухав. Якісь фанатики, - зітхнув Джеррі потираючи потилицю.

Керрі з Томом перезирнулися - ще одне підтвердження їх підозр.

- Намагайся згадати що там відбувалося, добре? Може ми зможемо їх схопити, чи врятувати ще когось.

- Не знав, що в тебе є знайомі серед слідчих.

- Не зовсім серед слідчих, - уникнула відповіді дівчина.

Джеррі пам’ятав не багато. Всі його ув’язнювачі носили маски, та говорили вкрай рідко. Всі дні в камері проходили за схожим сценарієм - він прокидався, йому кололи якісь ліки, а потім намагалися схилити до співпраці (перші дні) чи дізнатися де він зберігає результати своїх досліджень.

- ...Говорили про ідею безсмертя для окремих людей в суспільстві, про створення нового світу та суспільного порядку... Дійсно фанатики. Вони не бачать ніякої цінності в житті як в явищі. Вони просто хочуть жити вічно. А непотрібних людей вони вбивають. Я боявся померти там.

- Ти боявся померти?

- Я не боюся померти, я боявся померти там. Смерть це лише початок нової пригоди.

- Не правда, смерть це кінець. Після смерті нічого нема, і тебе після смерті також нема.

- А як же душа?

- “Душа”... Слово яке еволюціонувало в “психіку”. ЇЇ не існує в тому вигляді який ти маєш на увазі. Та якщо людям так жити простіше - їх право вірити у все що вони хочуть.

- Доволі жорстоко.

- Я не думаю, що перестати існувати - це погано. З завершенням життя завершуються всі біди і проблеми. Але сподіватися на те що в тебе буде ще одне життя - тупо.

- Це дарує надію.

- Так ти не хотів здаватися навіть якщо думав що тебе вб’ють?

- Я б здався - я не герой. Але й так просто відступати від своїх принципів - які ж це тоді принципи? Хоча своє життя я ціную більше за них. До смерті ще є шанс щось змінити, після неї вже ні, - знизав плечима хлопець.

Том готував перекус на всю компанію. По будинку пливли апетитні аромати, ледь чутно шкварчало щось на пательні. Цей звук без проблем перекривав голос диктора з увімкнутого телевізора. Джеррі втомлено засипав під цей звук, все повільніше кліпаючи очима. Керрі взяла в руки книгу з книжкових полиць й, з тихим шарудінням перегортаючи сторінки, залишилася сидіти поруч з Джеррі.

Сторінки перегорталися, їжа готувалася, Джеррі час від часу відкривав очі, бачив поруч з собою знайому дівчинку й знову поринав у неспокійні сновидіння.

Лікар Морт приїхав через декілька годин. Справжнього імені цього чоловіка Керрі не знала. Він з’являвся коли його кликали, робив свою роботу і знову зникав. Слідкувати за ним не дозволяла моральна сторона питання - майже всі на темній стороні світу були винні йому життям.

Містер Морт не говорив. Він зняв своє чорне пальто та накинув на плечі лікарський халат. Під ним в нього був доволі незвичний для лікаря одяг - мало хто у звичайному житті одягав сорочки.

Містер Морт поклав свою руку на плече Керрі й вона мовчки звільнила місце біля хворого.

Від містера Морта завжди пахло ліками з легкими нотками металу. Вдихаючи цей запах простіше за все було уявити операційну.

Голосно говорити поруч з ним відчувалося як богохульство. А його роботу сміло можна назвати магією.
От і зараз Джеррі так і залишився дрімати, доки лікар легкими рухами оглянув його, а потім взяв у нього кров для аналізу. Неймовірно, але Джеррі навіть не відчув болю.

Лікар достав лист паперу й почав швидко виводити на ньому відривчасті фрази:

“ Завтра я відправлю вам результати дослідження.
Багато відпочивати, пити багато води, не перенавантажуватися.
Травми незначні.”