Розділ 6

- Це було не занадто жорстоко, - запитала Керрі доки Том змивав кров зі своїх рук.

Вода світло-рожевою стрічкою стікала у раковину, на руках Тома пінилося біле мило, змінюючи свій кольор, а потім знову повертаючись до білого. На рукаві його сорочки залишилися маленькі темні сліди, та побачити їх можна лише якщо знати про їх наявність.

- Ні. Саме в дусі міс Агнес. Вам, як її спадкоємиці, пасує така поведінка.

- Я ще не вирішила чи хочу нею ставати, - відмахнулася Керрі, та слова Тома її заспокоїли.

Том промовчав у відповідь витираючи свої руки об світло-зелений вафельний рушник.

- Я думаю попросити тітку про допомогу, але це може забрати забагато часу, - нахмурилася дівчина обдумуючи можливі варіанти, - ще й ми не знаємо як на це відреагує Джеррі. І навіщо він взагалі комусь потрібен? - вигукнула дівчина не стримавши емоцій.

- Він доволі перспективний та успішний науковець, що вивчає способи досягнення безсмертя, - констатував Том вже увімкаючи ноутбук, щоб знайти інформацію з урахуванням нових даних.

- Думаєш це можуть бути вони? - різко повернулася до Тома Керрі, що до цього міряла простір кімнати швидкими кроками.

В голові у неї спалахом з’явилися неприємні спогади, а змія з жалом скорпіона під лівою лопаткою обпекла шкіру як вперше.

За життя Керрі викрадали тричі, два з цих викрадень було сплановано організацією про яку інформацію знайти не вдалося, лише її символ на шкірі Керрі час від часу нагадував дівчині про неприємний період у її житті.

Том знизав плечима, а Керрі, здригнувшись, продовжила:

- В такому випадку тітку точно потрібно підключати. Їй також буде цікаво. Та й ти будеш щасливий її побачити, хоч по відеозв’язку, - всміхнулася Керрі.

Ланіти Томі покрилися ледь помітним рум’янцем. Керрі лиш усміхнулась помітивши це - вона чудово знала про майже собачу відданість Тома до його рятівниці.

Саме тому дівчина ніколи не сумнівалася у своєму охоронцю.

Вже через пів години Керрі сиділа перед екраном ноутбука, очікуючи на відповідь.

- Керолайн, нарешті згадала про свою тітоньку? Потрібно повідомити астрономам, що на небі згасло ще одне сузір’я, - з докором у голосі привіталася жінка на тому боці зв’язку.

Міс Агнес була жінкою з вкладеним у пучок хвилястим волоссям, сірими очима, та знайомим гострим підборіддям. Її світло бежевій строгий костюм контрастував на темному фоні, а в дзвінкому голосі яскравим акцентом виділялася іронія.

- Я також за тобою дуже сумувала, тітонька Агнес. Ночей не спала, думала про тебе, - в тому ж стилі відповіла Керрі.

- Не напружуйся так, мене не обдуриш. Ти згадуєш про мене тільки на свята і тоді коли тобі щось від мене потрібно. До свят ще далеко, так що на один варіант стало менше, - виразно подивилася вона на Керрі. - До речі як там мій песик?

- Том в порядку, стоїть за екраном і дуже радий почути твій голос. А я буду рада якщо ти перестанеш називати мого охоронця песиком.

- Подивись на нього - йому ж це подобається, - відмахнулася жінка.

Тому й дійсно це подобалося. Він уважно дивився на відображення жінки у дзеркалі за спиною Керрі. Його господиня пам’ятала про нього - що ще потрібно для щастя? Він був винен їй життя й був щасливий виявитися корисним цій величній жінці.

- І взагалі, давай ближче до теми, - продовжила жінка закинувши ногу на ногу, - мене чекають хлопчики.

- Ну про це я й хотіла поговорити. Нещодавно в мене з’явився друг-вчений який займається питанням безсмертя й ось, тиждень тому його викрали. Адресу я вже дізналася, - на декілька секунд у камері з’явився папірець з адресою.

- Думаєш це ті самі сволоти? - посерйознішала жінка.

- Не знаю, але не виключено. Та й мені просто жаль Джеррі - він милий, - стисла плечима Керрі, ніби виправдовуючись за свої слова.

- Навіть не думай, щоб сунутися туди. Якщо це їх план, щоб знову тебе захопити?

- Тітонька, весь світ не кружляє навколо мене. Я не центр Всесвіту, - засміялася Керрі. - Та я в будь-якому випадку не збиралася туди йти. Твої хлопчики справляться краще. Я порошу Тома відправити тобі адресу.

- Вважай вже завтра твій “Джеррі” буде з тобою, а поки не смій навіть з дому виходити без охорони. От послали боги племінницю, вічно якихось брудних котиків в хату тягне, - зітхнула жінка відкинувшись у кріслі.

- Дякую тітонька, я також тебе дуже люблю, - відправила повітряний поцілунок в камеру Керрі.

- В травні, щоб в мене була як штик. Не забувай дзвонити просто так і не на свята Керолайн, - склала з пальців сердечко міс Агнес і перервала зв’язок.

Хто б повірив, що голова мафії здатна на такі ніжності?

- А мені залишається лише чекати, - зітхнула Керрі беручи в руки книгу й занурюючись в інший світ.

Не вірити тітці причин не було. Вже завтра Джеррі буде вдома, а на руках у тітки буде звіт з усіма подробицями життя хлопця.