Розділ 3

Зустрілися вони майже по темному. Сонце вже зайшло за горизонт, але небо залишалося темно-сірим.

Все навколо освічували численні ліхтарі. Фігура Джеррі в такому світлі виглядала ще більш довгов’язою, окуляри химерно відблискували у світі ліхтарів. Він кутався у свою тонку куртку намагаючись сховатися від дрібного дощу.

“ І чому я просто не дав їм потрібну адресу? Ще й парасольку забув.” - кляв себе Джеррі перебираючи у голові події того дня.

Світ від фар відобразився від калюж на чорному асфальті і з тихим шумом до хлопця під’їхав чорний автомобіль. Двері відчинилися й звідти виглянула голова Керрі. Вона махнула рукою запрошуючи Джеррі сісти на переднє сидіння і він з полегшенням зітхнувши зробив це.

- Я вирішила, що доїхати по такій погоді буде краще. Покажеш дорогу Тому? - сказала Керрі після недовгих привітань.

- Звісно. Я вже геть промок. Коли виходив навіть не подумав захопити з собою парасольку. Зовсім забідкався, - Джеррі знову почувався ніяково.

Чомусь в цій компанії він не почуває себе дорослим. Він такий незграбний та емоційний, що на фоні спокійної Керрі це виглядало навіть гротескно.

Джеррі зітхнув і почав вказувати правильний напрямок Тому, а Керрі в цей час знову взяла в руки відкладену на деякий час книгу. Автомобіль їхав плавно, в ньому тихо звучала класична музика й шелест сторінок. Затишок моменту час від часу переривав голос Джеррі, але вже через якісь секунди все поверталося на свої місце. Як вода в озері. В неї кинули камінець, хвилі розійшлися, і вже скоро вода спокійним дзеркалом знову відображає небо.

Вони зупинилися біля невеликого будинку на околицях місту. Висока огорожа не давала роздивитися щось детально та як тільки вони заїхали на територію, увімкнулося вуличне освітлення.

- Нам потрібно спуститися у підвал, так що не хвилюйтеся, нам потрібно зробити це з іншої сторони будівлі, - сказав Джеррі виходячи під дощик й відкрив дверцята автомобіля для Керрі.

Вона поклала свою руку на руку Джеррі й не чекаючи Тома пішла услід за хлопцем.

Безпрецедентна довіра. Чомусь Керрі не відчувала ніякої небезпеки від цього хлопця. Може, тому що його звуть Джеррі? Джеррі і Керрі. Звучить достатньо гарно щоб стати друзями.

Том кремезною тінню з’явився за спиною Керрі майже одразу. Зовні він йшов доволі розслаблено, та Керрі знала - її охоронець в будь-який момент може перетворитися на машину смерті.

Великі темно-сірі двері відчинилися без жодного звуку. Вниз ведуть широкі білі сходини. У повітрі стоїть запах стерильності. Той самий, що так часто можна відчути у лікарні.

Свого часу Керрі відчувала його постійно. Він в’ївся у шкіру й ще довго переслідував її у сні та на яву.

Їх швидкі кроки роздаються ледь чутним відлунням. А потім очам відкривається справжня лабораторія. Біла, всі інші кольори хоч і є, але в дуже світлих, приглушених, варіаціях. На столах стоїть різне обладнання, Керрі не знає назв, але відмічає у себе в голові. Що тут не вистачає лише кліток з лабораторними мишами.

Том розслабляється й всередині. В приміщенні тільки вони втрьох.

А Джеррі нарешті починає себе відчувати як у своїй тарілці.

- Можеш сісти тут? - сказав хлопець кивнувши на стілець біля одного зі столів, - Томе, Ви також можете сісти на стілець поруч.

- Так що, з мене кров, а з тебе цікава розповідь? - запитала Керрі сідаючи на стілець і знімаючи з себе теплу чорну кофтину.

Її дівчина повісила ззаду на свій стілець. Тканина вже встигла стати вологою, хоч на свіжому повітрі дівчина пробула зовсім нічого.

- Саме так ми домовлялися, - підтвердив Джеррі дістаючи потрібні інструменти, - Так що ти хотіла дізнатися?

- Хочу послухати про твою поїздку до Криму? Ніколи там не була. Поділишся?

- З задоволенням, - сказав підходячи до столу разом з інструментами, - Стискай та розтискай поки кулачок, щоб мені було простіше. У Криму я був уже сім років тому, але це була не єдина моя поїздка, я повертався туди ще два роки тому, порівняно нещодавно, - почав розповідати він паралельно принісши собі стілець та перетягуючи руку Керрі джгутом. - Вперше я проїхався лише по історично важливім місцях. Той самий Херсонес Таврійський. Чудове місце в грецькому стилі. Знаєш чим відрізнялися греки й римляни? - запитав протикаючи палець голкою. - Греки жили в гармонії з природою, а римляни намагалися її підкорити. Показати що вони головні над природою. Що весь світ має їм підкорюватися.

- Тобі не подобаються римляни? - запитала Керрі відволікаючись від легкого болю.

- Не знайшов себе у їх філософії. А тепер я візьму в тебе кров з вени. Розумієш, для римлян було доволі характерно підкорювати інші народи, а їх винаходи присвоювати собі. Лише богів вони поважали всіх. Нікого не знищували за віру. В давні часи звичайно. Ще до християнства. А ось греки мені подобаються. Хоч і вони не безгрішні. Вони ще були тими шовіністами.

- Ніколи не замислювалася про це. Ти ще багато крові в мене візьмеш? Мені здається, ти вже й так багато взяв - кивнула на майже заповнений пакетик Керрі.

- Не хвилюйся, більше ніж з донора не візьму. Та ти й занадто маленька для таких об’ємів. Крові в тобі небагато, вже майже все. Коли мені ще випаде шанс взяти кров у самої Керолайн МакКлауд, - всміхнувся Джеррі.

- Та мені не важко, якщо не часто, - знизала плечем Керрі намагаючись не турбувати руку з голкою.

- Ну ось, мені вже достатньо для експериментів, - витягуючи голку й поклавши проспиртовану серветочку, - тобі ще не можна вставати, тому продовжимо розмову тут.

- Тим паче що ми відхилилися від теми.

- Саме так, ти ж хотіла послухати про Крим. Я був у Херсонесі, у Севастополі та навіть у Ялті. Чудові, безсумнівно чудові міста насичені своєю історією та культурою...