Розділ 2

- Дякую, - сказав чоловік приймаючи папери з рук Керрі.

Він ніяково посміхнувся притискаючи папірці до свого чорного гольфа двома руками.

- Нічого. Мені не складно, - знизала плечима у відповідь дівчина й знову сіла за столик.

Сьогодні в кав’ярні було на диво багато людей. Та в інших місцях їй не працювалося.

Тема виявилася складною й відволікатися зовсім не хотілося.

Чоловік над Керрі не рушив з місця лише переминаючись з ноги на ногу. Дівчині знадобився час, щоб зрозуміти це й перевести на нього погляд з німим питанням у очах.

- Вибачте знову, що турбую, але, здається, я бачив Вас у газетах.. Це ж у вашу честь названий “синдром Керрі”? Можна до вас підсісти?

Керрі перезирнулася з Томом, що сидів за сусіднім столиком, але все ж таки легким нахилом голови показала свою згоду. Їй не подобається, що на її столик почали звертати увагу й люди за іншими столиками.

- Ви не проти трохи повідповідати на мої питання? Насправді я займаюся деякими дослідженнями й мені справді дуже цікаво більше дізнатися про ваш феномен, це було б дуже корисно для моєї праці, - зачастив чоловік перед Керрі, запустивши руку у своє і до того скуйовджене волосся.

Керрі окинула чоловіка поглядом. Прямокутні окуляри, каштанове волосся, що майже стоїть дибки й вже давно просить гребінця, щетина на щоках, чорний гольф, що вільно сидить на худому тілі. Й купа всіляких папірців під рукою. Весь такий незграбний.

“Типовий божевільний експериментатор” - підсумувала Керрі, та на невелике опитування все ж таки погодилася.

- Тільки навряд чи ви дізнаєтесь щось окрім написаного в статті. - вважала за потрібне попередити вона.

- Дякую. Я все ж таки спробую. Я Джеймс до речі, але можете називати мене просто Джеррі, - простягнув їй руку чоловік.

- Я Керолайн, можна просто Керрі, - потисла Керрі велику долоню з мозолями на пальцях.

- Моє перше питання... - почав Джеррі.

Цей допит продовжувався близько десяти хвилин, доки чоловік не впевнився - нічого нового він не дізнається.

- Що ж, - зітхнув чоловік й відкинувся на стільці ледь не перевернувши його, а вирівнявшись продовжив, - тут дійсно просто потрібно поводити експерименти. Так я нічого нового не дізнаюсь.

- Я ж казала, - знизала плечима Керрі трохи напружившись від слова “експерименти”.

Керрі прийнялася далі за своє навчання, а Джері, зрозумівши, що його ніхто не гонить занурився у свої папери, час від часу позначаючи, щось ручкою. Він заляпав свої пальці чорнилами й зовсім не дивився що бере зі стола вже не свою каву, а чай Керрі.

Том в цей час з подивом дивився на цей незвичний тандем. Тандем з дванадцятирічної дівчинки й молодого чоловіка. Одна не відриває погляду від ноутбука, інший повністю занурений у свої папери розкрадаючи їх навколо себе. Й п’ють вони майже не дивлячись що беруть в руки. То Керрі скривиться від гіркої кави, то Джеррі вип’є червоний чай.

Том це зупиняти не збирався лише посміхаючись про себе й позначивши Джеррі як “безпечного” у своїй голові. Такий навряд чи зможе принести багато проблем.

- Ох, чорт, - розірвав ідилію вигук Керрі.

- Щось не так? - запитав винирюючи з паперів Джері.

- Та цей Херсонес!... Ну де я візьму на нього скільки інформації? А мені доповідь на двадцять сторінок потрібно написати!...

- Ну з цим я можу допомогти. Рухайся, зараз зроблю, - рішуче заявив чоловік і Керрі зрушила з місця даючи йому доступ до ноутбука,- Так, на початок непогано, зараз ще деталей додам... І про деякі події розкажу... Я, коли на другому курсі вчився, зацікавився археологією і їздив разом туристичними та археологічними експедиціями у Крим. Звідти я багато чого дізнався. Пам’ятаю вже не все, але на доповідь вистачить, - впевнено закінчив хлопець клацаючи по клавіатурі.

- Ого. Розкажеш потім про дослідження? Я ж ніби як на археолога вчуся. Просто на заочному й на жодних розкопках ще не була. Наприкінці цього курсу повинна поїхати вперше, - зацікавлено
сказала Керрі роздивляючись чоловіка з більшою цікавістю.

З такого ракурсу він вже не здавався Керрі таким дорослим. Може років на п’ять старший за неї саму. Хлопець ще зовсім.

- Тільки якщо даси взяти в тебе кров на експерименти, - не став втрачати свій шанс Джеррі.

- Добре, якщо не багато. Все одно не віриться, що ти зможеш дізнатися щось нове. Наді мною вже скільки експериментів провели, що я в цьому зневірилась.

- Невже тобі самій не цікаво, що відбувається з твоїм організмом? - подивився хлопець на Керрі відволікаючись від тексту.

- Колись було цікаво. А зараз я просто щаслива що ще довго буду залишатися молодою. Багато хто про це мріє, а в мене це вже є. Мені сказали що я здорова й проживу ще довго, тож про що мені хвилюватися? Окрім навчання звичайно, - посміхнулася кінчиками губ Керрі, - Чай закінчився, тобі щось взяти, Джеррі?

- Американо, якщо не важко, - сказав хлопець не відриваючись від тексту.

Керрі встала, Том навпроти також встав чудово розуміючи натяки.

- Що ти про нього думаєш? - тихо спитала Керрі йдучи до барної стійки.

- Він тут сам, інших я не помітив. Зброї в нього також немає. Інформація про нього ще шукається, але за даними поверхневої перевірки це Джеймс Клайд, двадцять сім років, доволі успішний вчений-біолог, виступав з працями по протезуванню кінцівок. Нічого небезпечного, але перевірка ще йде.

- Це добре. Він мені сподобався, доволі милий. Буде жаль якщо він виявиться агентом організації. Тобі теж варто взяти круасан, він смачний сьогодні, - завершила розмову Керрі.

- Я взяла тобі ще й тістечко, - сказала повертаючись за столик.

- Дякую, я вже майже закінчив.