РОЗДІЛ 10. Королева Міцелію

Істота, зіткана з вогких, сирих, пульсуючих червоних м'язів грибниці, зробила ще один важкий, оглушливий крок. Земля під її вагою прогнулася, зелений газон ідеального двору пішов глибокими тріщинами, з яких ударив сморід формаліну та застояної в підвалах води. Гігантська права кінцівка монстра, що закінчувалася віялом гострих, як скальпелі, жовтих кістяних лез, зі свистом розітнула повітря і обрушилася на Алісу.

Удару не було видно — була лише розмита багряна тінь. Аліса навіть не встигла підняти руку, щоб виставити блок зі свого сірого полум'я скорботи. Вона інстинктивно стиснулася, готуючись до того, що її ментальне тіло зараз розрубають навпіл.

Але в ту саму мілісекунду, коли кістяні леза вже мали торкнутися її голови, простір між нею та потворою вибухнув.

З нізвідки, прямо з розірваного повітря, виринула чорно-біла блискавка. Це був не просто рух — це був концентрований згусток кінетичної енергії. Блискавка врізалася прямо в груди триметрового монстра з такою неймовірною силою, що гіганта відкинуло на кілька метрів назад. Він врізався спиною в ілюзорний "Форд", зім'явши його метал, як фольгу.

Аліса розплющила очі. Між нею та потворою, прикриваючи її собою, стояв він.

Той самий чорно-білий вуличний кіт з надірваним лівим вухом, якого вона бачила біля філармонії і на смітнику біля АТБ. Але зараз це була не дрібна, худа тварина з блохами. Тут, у метафізичному світі, де форми визначаються силою волі та істинною сутністю, кіт набув свого справжнього розміру.

Він був велетенським, розміром із дорослого амурського тигра. Його жорстка, чорно-біла шерсть дибилася на потужній спині, але це було не просто волосся. Кожна ворсинка перетворилася на гострий, як сталь, чорний шип, з якого зривалися іскри статичної електрики. Його м'язи перекочувалися під шкірою, наче сталеві троси. Але найстрашнішим було його обличчя. Звірина паща була вишкірена в абсолютно хижому, безжальному оскалі, оголюючи ікла розміром з кинджали, з яких капала кислота, що пропалювала дірки в ілюзорному асфальті.

А його очі... Очі кота більше не були чорними провалами чи звичними зеленими вогниками. Вони палали яскравим, пекельним, багряним вогнем чистої, стародавньої, праведної люті. Це був вогонь, який не грів, а спопеляв будь-яку брехню.

Кіт припав до землі, випустив з масивних лап довгі, іскристі кігті, що ввігналися в землю, як якорі, і видав рик. Це був не котячий звук. Це був стародавній, гуркітливий звук самої землі Поліського щита, звук тектонічного розлому, що змусив вібрувати навіть повітря.

Він одним гігантським стрибком знову накинувся на "батька", вминаючи його в землю, розриваючи псевдоплоть кігтями, відриваючи цілі шматки червоної грибниці, які верещали і висихали в повітрі.

— Звільни її! — несподівано пролунав голос у самій голові Аліси.

Він не належав коту, і не належав Лєрі. Це був потужний, резонуючий, безстатевий наказ, що йшов звідусіль. Наказ самої реальності.

Аліса не втратила ні секунди. Вона перестрибнула через пошматований бампер автомобіля і підскочила до Лєри. Подруга все ще сиділа на траві, її очі були заведені під лоба, вона ледве дихала, а з куточків губ безперервно тік чорний слиз.

До її спини і потилиці, натягнуті як струни, все ще тягнулися чотири товсті, пульсуючі трубки міцелію, які з'єднували її з монстром, якого зараз шматував кіт. Ці трубки ритмічно роздувалися, перекачуючи життєву енергію Лєри в загальну мережу Вулика.

Аліса впала на коліна позаду подруги. Вона простягнула руки і жорстко, без вагань вхопилася відразу за дві центральні трубки, що вросли в хребет Лєри.

Трубки виявилися огидними на дотик. Вони були слизькими від прозорого слизу, обпікаюче гарячими і билися під її пальцями швидко і потужно, як живе, злякане серце, що намагається вирватися. Вони були вкриті дрібними, пульсуючими венами. Аліса відчула, як слиз намагається роз'їсти її руки, але її сіра аура смерті блокувала кислоту.

Вона міцніше перехопила слизькі канати, намотавши їх на кисті, вперлася ногою в землю, щоб не впасти, і нахилилася до самого вуха Лєри.

— Пробач мені, дівчинко. Боже мій, пробач, це буде пекельно боляче, — прошепотіла Аліса, заплющила очі і з усієї сили, вкладаючи в цей рух усю свою ненависть до цього світу, різко рвонула обидві трубки на себе.

Лєра миттєво, судомно вигнулася неймовірною дугою, ніби через її тіло пропустили тисячу вольт. З її горла вирвався страшний, розриваючий барабанні перетинки, тваринний крик болю — перший справжній, живий звук, який вона видала в цій ілюзії.

Трубки міцелію не просто відірвалися — вони з гучним, вологим хрускотом луснули, як перетягнуті гумові шланги. На всі боки бризнув густий, киплячий чорний сік, заливаючи обличчя і руки Аліси. Місця на спині Лєри, де щойно були ці паразитичні пуповини, спалахнули яскравим, болючим світлом, що швидко затягувалося, перетворюючись на шрами.

Аліса не дала подрузі впасти, вона перехопила дві інші трубки, що вели до потилиці, і одним швидким, безжальним ривком вирвала і їх.

Ілюзія батька, яку кіт притискав до землі, видала нелюдський, ультразвуковий вереск, відчувши втрату свого головного джерела живлення. Цей вереск миттєво перетворився на передсмертне хрипіння, коли іскристі кігті кота одним рухом знесли монстру те місце, де мала б бути голова. Тіло паразита миттєво почорніло, стиснулося, зсихаючись, і розсипалося на дрібний, мертвий попіл, який розвіявся без сліду.

Лєра безвольно впала на траву, яка вже втрачала свій неоновий колір, перетворюючись на брудну сіру масу. Дівчина судомно, зі свистом хапала ротом повітря, ніби випірнула з великої глибини. Вона кашляла, випльовуючи чорний слиз, що душив її. Її очі швидко кліпали, намагаючись сфокусуватися. Пелена наркотичного гіпнозу спадала, залишаючи по собі жорстоке, крижане похмілля. Вона на мить проясніла.

— Алісо?.. — прохрипіла вона, дивлячись на подругу з абсолютним нерозумінням. Її погляд гарячково забігав по порожньому двору, по зім'ятому автомобілю. 
— Де... де він? Тато... він же щойно був тут... Він тримав мене за руку...