2

2

Минув місяць, як отак жила Дарія подалі від людей у підніжжі гори драконів, які, на здивування самої дівчини, не помічали її.

Нібито не помічали.

Та одного разу який дракон занадто близько опустився до поверхні біля входу у печеру, де поралася Дарія, набираючи воду зі струмочка, який пробивався з вертикального схилу печери.

Цей дракон з розгону спробував схопити Дарію своєю пащею, але одразу тут же інший дракон збив першого з його траєкторії польоту, не даючи проковтнути за раз дівчину.

Почалася бійка.

Дракони то взлітали в небо, то опускалися.

Штовхалися, кусали один одного.

Билися.

А потім обидва впали у море, яке було поруч та в якому були пастки для риби, які встановлювала Дарія, щоб їсти не лише подарунки таємного шанувальника, а й самій себе забезпечувати повноцінною їжею.

Дракони застрягли у водоростях.

Але ненадовго.

Дарія одразу схопила свої пастки та накинула на тіло другого дракона, щоб якось притримати свого рятівного дракона, того самого, який захистив її від смерті.

Першого дракона потягнуло на глибину.

Тільки відчувши, що захлинається, він почав боротися за своє життя, але хвилі поглинали його втомлене тіло.

Кілька хвилин боротьби - і все. Там на глибині настала тиша.

А потім… Широкий промінь чорного світла вертикальним потоком направився вверх у самісіньке небо аж до самих зірок.

У цей час, не звертаючи уваги на все, що не допомагає рятувати цього доброго дракона, Дарія намагалася витягнути його на берег.

Спочатку своїми снастями, а потім… вже голими руками.

Несподівано руки засвітилися синім полум’ям.

Ні звідки з’явилася небачена сила в жіночих руках.

Дарія власними неозброєними руками витягнула дракона на берег.

А потім потягла його до печери.

Ніби в її руках був не величезний дракон, а велика недощова хмаринка.

Руки перестали світитися. Нелюдська сила пропала.

Зникла.

Так само, як і появилася. Ні звідки та несподівано.

На щастя Дарія вже майже дотягла дракона до входу у печеру, але його габарити заважали його просунути крізь вулький вхід.

Але тут же на очах Дарії, яка вже була настільки слабкою, як звичайна дівчина, дракон почав перетворюватися на людину.

Тепер перед дівчиною лежав не дракон, а…

Руслан.

Той самий красень.

Виходить, він перевертень.

Дарія затягнула Руслана всередину печери.

Та лишила там відпочивати, намагаючись якомога краще влаштувати хлопця на жорстких гілках, обробляючи його рани.

Нахиляючись над чоловічим тілом, Дарія випадково доторкнулася до нього своїм синім волоссям, яке… почало світитися синім полум'ям, від чого енергія синього волосся почала переходити у знесилене тіло Руслана.

Він ніби почав горіти цим полум’ям, яке його не обпікало та не спалювало.

Руслан ніби набирався сил з цього синього полум’я.

Хлопець поворухнувся, а полум’я зникло.

- Ти мене врятувала. Спасибі тобі. - повільно промовив Руслан.

- Тобі спасибі, що кормив мене, не даючи мені померти з голоду, а головне, врятував мене від смерті, коли отой дракон намагався мене вбити. – подякувала Дарія.

- Ти мене не боїшся? Бо я теж дракон?

- Навіщо мені боятися свого рятівника? - з цими словами молода жінка лягла поруч з людиною-драконом та притиснулась до нього, міцно обіймаючи його.

І таким же самим міцним сном вона одразу заснула.

Руслану нічого не залишалося, як обійняти Дарію у відповідь та заснути, щоб набрати сил звичайним шляхом через такий природний процес, як сон.