Сині та зелені

* * *

Це не був план. Це зробила не вона, це - порожнеча...

Зазвичай вона вставала і негайно починала відгороджувати себе від порожнечі новими справами в графіку – по дорозі на роботу зайти в супермаркет, призначити на ранок ще одну зустріч з новим автором, написати статтю на блозі. Але сьогодні порожнеча прийшла з пробудженням, і вона провалилася в неї, чорну і тиху. Робочі справи здавалися смішними, маленькими та глузливими… Кому вони потрібні, ці карлики? Кому потрібні ці літери, які вона продукує зо дня в день? Тиша була така тиха, що дихати було неможливо. Вона не плакала – схлипувала й задихалася. Панічні атаки траплялися і раніше. Зігнулася навпіл і просиділа так близько години. У такому безповітряному просторі люди не живуть, не посміхаються, не відчувають, навіть не дихають. Який подвиг їй зробити, щоб зменшити цей біль, якого так багато. А в інших її немає, в інших тільки щастя – світле, кольорове, пахне апельсинами...

Вона дивилася на свої руки тридцятидворічної жінки та повторювала як мантру «Все погане пройде!». І розуміла, що не вірить цьому й не вірить собі вже давно. Кому вона реально потрібна в житті – її читачам, авторам, з якими працює, тимчасовим чоловікам? Навряд чи. Стільки людей її знають, деякі люблять. А кого вона любить? Паніка пройшла ... вона знала відповідь на це питання. Вона витягла телефон, відкрила фотографію й декілька хвилин на неї дивилася. Куточки її рота підвелися, на красивому сполоханому обличчі вималювалася посмішка.

* * *

Перечитуючи шостий раз за десять років «Майстра і Маргариту», Діана остаточно прийшла до висновку, що кохати самій важливіше, аніж бути коханою, що наповнюючи когось ти стаєш сам щасливішим, і цей хтось не обов'язково чоловік... Вона закохалася в цілу родину.

Діана знала їх багато років. Це була традиційна сім'я з трьома дітьми, звичайними психологічними та фінансовими проблемами. Діма, батько пропадав днями на роботі. Його дружина Катя, домашня богиня, була милою, тихою, невпевненою блондинкою. Історія її любові до них була пікантна. Колись у неї був роман з Дімою. Всього пару місяців в постстуденському віці, нічого серйозного. Але цей факт неодноразово ставав предметом жартів під час п'ятничних вечорів. І сама Діана завжди знаходила новий привід посміятися над цим. «Якби я знала, що ти станеш таким прекрасним батьком, я б тебе не кинула», – сказала вона одного разу. Катя в цей час стояла навколішки в дитячому куточку кімнати-студії, в п'ятий раз за день прибираючи розкидані іграшки. Обидві посміхнулися, але подивилися одна на одну трохи зверхньо.

Діма цілував свою, схожу на сіре мляве кошеня, дружину у вушко, обіймав за плечі. В ньому була тріпотливість і це відчували всі в кімнаті. Галя, старша дочка, починала плескати в долоньки, Діана посміхалася. Катя червоніла, але не відверталася, нахиляла голову, даючи Дімі висловити свою ніжність. Галя хихотіла, по-змовницьки поглядаючи на Діану, яка в такі моменти дивилася на Макса, їх середнього сина, її улюбленця. Здавалося, що просто тут, на диванчику в маленькій квартирі, тихо присіло щастя.

* * *

Максим зазвичай відсторонювався від сестер і батьків. Він завжди сидів на дивані з планшетом, в якому зосереджено щось читав, або грав у віртуальні ігри. Хоча йому лише через два місяці мало виповнитися п'ять, він вже читав невеликі книги! Знаходив їх на сайті електронної дитячої бібліотеки, де кожен день на головній сторінці виставляли нову казку. Подібно до того, як ранок якого-небудь міністра починається з читання новин, день Макса завжди починався з читання казки.

Діана згадувала, що в його віці знала всього десять казок. У мами була книжка з казками та вона читала їй їх перед сном, по одній за вечір. Книжка була всього одна і, на її прохання, кожні десять днів мама починала їх читати спочатку. Іноді, коли мама думала, що вона вже спить, Діана насправді фантазувала, дописувала казки, придумувала їм інший кінець. Хоча читати вона почала пізно, вигадництво стало її другою натурою й професією. У вісімнадцять вона видала свою першу книжку оповідань, а ще через дванадцять років стала головним редактором столичного видавництва.

Тим не менше з усієї цієї сім'ї Макс був найбільш близький до неї персонаж. Хоча він майже нічого не говорив, і його світ почуттів дуже відрізнявся від інших людей, вона його відчувала і розуміла. Якщо світ, як відомо, це театр, у якому всі люди – персонажі, то вони з Максом були героями з однієї п'єси. Вона зрозуміла це відразу, коли його побачила, піврічного, солодкого, як свіжий трюфель, хлопчика з довгими темними віями.

Питання про те, чи досягне чого-небудь Макс, коли стане дорослим, ніхто з сім'ї вголос не ставив. Він був особливою дитиною і перебував на обліку в місцевому психдиспансері.

* * *

Діану завжди зворушували розповіді про те, що кому багато дано, з того й спитається. У школі й в університеті за нею ходила ціла компанія дівчат. Напевно, промені її краси, таланту та впевненості якось зачіпали й їх, поруч з нею вони ставали красивішими та впевненішими, принаймні так себе відчували. А вона тоді ставилася до колежанок поблажливо. Потім, з роками, зрозуміла, що у них є привід ставитися поблажливо тепер вже до неї. Всі вони вважали красу та інтелект запорукою щасливого шлюбу та успішної кар'єри. Більшість колишніх подруг завели чоловіків, дітей та повиставляли їхні фотографії на своїх столах в офісах. При цьому вони дивувалися, чому ж ця лялечка з зеленими очима, схожа на Ніколь Кідман, досі самотня.