17.

Гарно та дорого одягнені люди поступово заповнювали хол театру. Більшість гостей знали один одного, віталися, спілкувалися. Дехто знайомився один з одним. Багато хто підходив до Олега привітатися, за щось подякувати, про щось домовитися. Деякі жінки кидали на нього двозначні погляди, звабливо посміхалися, навіть торкалися його піджаку. Маша при цьому тихо скрипіла зубами.

Олег знайомив Машу зі всіма співрозмовниками. Представляв її як Марію Петрівну, лікаря-хірурга. Гості потискали їй  руку, ввічливо посміхалися, деякі жінки з подивом підіймали брови та піджимали губи, демонстративно міряли її поглядом зверху донизу – мабуть, це були ревнощі.

Маша швидко втомилася стояти на високих підборах вечірніх туфель. Вона зовсім не звикла до такого взуття. Олег помітив, як вона переминається з ноги на ногу, та люб’язно запропонував триматися за його лікоть. Маша з вдячність схопилася за сильну чоловічу руку, чим визвала ще більше невдоволення у деяких жінок. Виявляться, Олег має багато прихильниць серед різних шарів жіночого населення. Сьогодні він здавався якимось особливо привабливим в своєму мабуть дуже дорогому темно синьому костюмі. Він був без краватки, два верхні ґудзики сорочки були розстібнуті, і це виглядало чомусь дуже сексі.

Маші було приємно знаходитися поруч з цим привабливим, сильним, впливовим чоловіком. Вона спостерігала, як він спілкувався з співрозмовниками, як холоднокровно присікав занадто нав’язливий жіночий флірт. Він був спокійним, впевненим в собі та трохи відстороненим в спілкуванні будь з ким. Лише коли він дивився на Машу, його погляд м’якшав.

Нарешті гостей запросили до глядацької зали театру на формальну частину вечора. Маша з Олегом зайняли міста в партері поруч з мером міста. На сцені актори театру в якості ведучих свята промовляли слова вдячності за допомогу театру владі міста та спонсорам проведеної реставрації. Потім почали запрошувати їх одного за одним для проголошення промов. Мер говорив довго та виразно, здавалося, працював на камери журналістів. Олег звично  сказав кілька стандартних фраз, відповідних до цього заходу. Але чомусь йому аплодували голосніше, ніж меру. Маша широко посміхалася йому, коли він ішов до свого місця в партері.

- Вам дуже личить сцена, - з посмішкою прошепотіла йому на вухо. Він посміхнувся у відповідь та взяв її за руку. Так вони і просиділи всю офіційну частину вечора, тримаючись за руки. Він трохи пестив великим пальцем її долоньку. Вона відчувала, що їй цього вже мало. Вона хотіла більшого.

Нарешті промови та невеличкий концерт завершився, публіка знов потяглась до фойє театру. Там вже з’явилися  столики з шампанськім та легкими маленькими закусками. Маша взяла келих, шампанське виявилося доволі смачним. Олег пити не став, сказав, що шампанське – не його напій. Цікаво, що він полюбляє? Маша майже нічого про нього не знає, окрім того, що до солодкого він байдужий.

До них наближалася дуже красива жінка років двадцяти п’яти в відвертій чорній сукні. Довге гладке біляве волосся каскадом спадало на голу спину. Її довгі стрункі ноги та високі повні груди були відверто відкритими та не залишали простору для фантазії.  Вона сліпуче посміхалася Олегу, а наблизившись, вчепилася в його руку та розцілувала його в обидві щоки, не торкаючись шкіри, ніби обнюхала.

-Олеже, любий, яка я рада тебе нарешті бачити! Милий, я так скучила, - вона немов ображено надула губки, - вже другий тиждень чомусь не можу до тебе додзвонитися. Я була впевнена, що побачу тебе тут, і не помилилася, - вона звабливо підняла брови, дивлячись Олегу в очі довгим томним поглядом та погладжуючи його руку.

-Доброго вечора, Карино. Дозволь представити тобі Марію Петрівну, провідного лікаря-хірурга міста.

- Рада познайомитися, - Карина холодно махнула головою в бік Маші та знов задивилася на Олега.

- Може втечемо разом з цього сумного місця? – Карина повернулася спиною до Маші, намагаючись відсторонити її від Олега, та ніби змовницьки схилилася дуже близько до його обличчя. Олег не відсторонився, але спокійно зняв з себе її руки та твердо відповів: - Гадаю, тобі буде краще пошукати собі іншу компанію.

Очі Карини розлючено спалахнули, вона піджала губи та подивилася спочатку на Олега, а потім с презирством на Машу.

- Як скажеш, - злобно прошипіла у відповідь та зацокотіла каблуками вглиб залу, виляючи задом.

- Здається, з моєї вини у вас зірвалося приємне продовження цього вечора, - нарешті промовила Маша.

- Повірте, я зараз саме з тією людиною, з якою хочу бути, - відповів Олег. Ця фраза прозвучала так неоднозначно, ніби він хотів сказати не тільки те, що сказав.

Маша уважно та довго подивилася на Олега, потім сама взяла його за руку та запитала: - Ми можемо вже піти звідси?

- Ну звичайно. Ми можемо робити все, що забажаємо, - широко посміхнувся Олег.

- Якщо чесно, я дуже хочу їсти. Ці наїдки наробили ніби для Барбі, а не для звичайної голодної людини.

- Дозвольте мені нагодувати вас, Машо, - знов посміхнувся Олег, ведучи Машу за руку до виходу, - чи можу я запросити вас до ресторану? Тут неподалік є одне затишне місце.

- Тільки не кажіть, що ресторан також ваш.

- Каюсь, винен, мій. Може у вас є інше улюблене місце? Можемо поїхати туди.

-  Якось я не звикла до ресторанів, вибачте мені. Але зараз я б мамонта з’їла, тому із задоволенням піду до вашого ресторану. Ведіть.