15.

Маша.

Вже майже тиждень ми живимо в будинку Олега. Це якесь божевілля, не інакше. Немов мене не просто переселили в іншій будинок, а перемістили в інше життя.

Будинок в Олега величезний, в три поверхи, і ще два поверхи під землею. На території два будиночка для гостей( ну то Олег так їх назвав - типу будиночки, насправді там такі здоровезні дома, що мама дорогенька). Також є великий будинок для персоналу, будинок для охорони, якісь хоз. будівлі, гаражі, зимовій сад, критий басейн, а ще, звісно, і відкритий басейн, куди ж багатіям без нього. Я навіть втомилася від намагань все це запам’ятати. Навіщо такий здоровезний маєток для родини з двох людей? Вирішила не забивати всім цім собі голову, все одно я тут не надовго. Повернуся до себе додому, та й забуду все це, як красиву казку.

Та й казка ця якась не дуже казкова, з огляду на висоту паркану та кількість охорони. Навіть не знаю, почуватися мені тут в безпеці чи навпаки ходити озираючись, а раптом якісь вороги пристрелять? В мене ніби і нема таких ворогів, якось не нажила, на щастя. А у Олега є? Від кого він тут ховається, від кого будь якої миті готові відстрілюватися його охоронці?

Спробувала обережно його запитати про це. Каже – не хвилюйтеся, то про всяк випадок. Типу серйозний бізнес потребує серйозних рішень. Вам з родиною, каже, точно нічого не загрожує. До того ж вже давно ніяких інцидентів не було. Ну прямо дуже мене заспокоїв  оцім – давно не було. А що все ж таки було – він же ж не розповів, звичайно. Так що, Маша, накручуй себе тепер як хочеш. А я це, як на зло, дуже добре вмію, фантазія в мене бурхлива.

Основний будинок для мене як лабіринт. Поверхи, коридори, якісь кімнати, комори, повороти. Вирішила запам’ятати хоча б основні приміщення. Вони ну дуже красиві як на мене, приємні кольори, вишукані речі. Цікаво, будинок обставляв виключно дизайнер чи Олег теж брав у цьому участь? Чи є в цьому будинку він сам, його смак, його душа?

В перший же день Олег провів мені екскурсію будинком. Я все рвалася знайти кухню. Виявилося, що кухні тут дві. В одній готують для хазяїв та їхніх гостей, а в іншій для численного персоналу. Перша кухня велика, сучасна, але дуже затишна та гарна, прямо інстаграмна. Мамі моїй вона так сподобалася, що вона тепер проводить там по пів дня. Роззнайомилася  з поварами та помічницями по хазяйству, все намагається їм допомагати. Каже, такі всі дівчата чудові, добрі, прості. Мені і самій здається, що поганих та неприємних Олег би поруч з собою не тримав.

Дочка Олега Світланка була така рада тому, що в будинку з’явилася дівчинка, з якою вони були майже однолітками – різниця усього в три роки. Вони з моєю Тетянкою з перших хвилин знайшли спільну мову. Іноді з різних частин будинку доноситься їхній заливистий сміх. Весь вільний від навчання час вони проводять разом. Ці дівчата мені страшенно нагадують нас з Лізою. Така ж щира прив’язаність одна до одній, спільні вподобання, легкість в спілкуванні та готовність до компромісів заради дружби. Дуже шкода, що таке тісне їхнє спілкування та спільне проживання скоро завершиться. Чи збережуть вони цю дитячу дружбу на відстані? Сумно буде таке втратити.

Я замислююся, дивлячись на дівчинок, які сидять поруч на великому світлому дивані в вітальні та щось роздивляються в телефоні, іноді пирскаючи сміхом. Олег сидить навпроти мене за невеликим столиком, п’є чай, дивиться то на мене, то на дівчат, і якась широка гамма емоцій почергово змінюється на його обличчі. Але мабуть основне, що я там можу прочитати – це задоволення. Йому подобається те, що він бачить. Подобається, що я сиджу поруч, подобається, що дівчатка шумлять та сміються. Подобається, що завтра, за сніданком, ми всі знову зустрінемося за одним столом та посміхнемося один одному, бажаючи гарного дня. А ввечері ми повернемося в дім, в якому є кому нас запитати: як пройшов твій день?  Я все це бачу на його обличчі, я розумію ці його почуття. Тому що і я відчуваю те ж саме. 

Але якого біса ти таке відчуваєш, Машо? Чому якийсь теплий спазм проходить крізь груди, коли до кімнати входить Олег? Чому серце пропускає удар? Чому ти починаєш нервувати в його присутності, плутати слова, шукати відповіді на звичайні буденні питання? Невже ти, руда зараза, поступово закохуєшся в цього гарного, розумного та сильного чоловіка? Ні, не так: в небезпечного, загадкового та майже тобі не знайомого чоловіка! Зупинися, Машо, бо це все може не довести до добра. Ну не вмієш ти вибирати чоловіків, кожного разу ведешся на харизму поганого хлопчика, а закінчується це все сльозами самотньої дівчинки.

Але ж так приємно крадькома дивитися на Олега крізь опущені вії, сподіваючись, що він не помічає моїх поглядів. Ось тільки, боюся, все він помічає. Він і сам на мене дивиться. Якось сумно та світло дивиться. Немов зі смутком і надією. Ніби щось хоче мені сказати, але не наважується. І я не можу ні на що наважитися: ні підійти, ні відштовхнути. Ось так і живемо.

Олег.

Вона поруч. Вона живе зі мною в одному будинку. Її кімната на одному поверсі з моєю. Я бачу її як мінімум кожного ранку та кожен вечір. Ми розмовляємо про щось буденне та не важливе. Ми посміхаємося один одному – але може вона це робіть із ввічливості,  бо вдячна мені за допомогу?

Насправді я би міг і не перевозити її з родиною до свого будинку. Цей Андрій на ділі вміє воювати лише зі слабкими жінками. Справу з ним я ще не завершив, але впевнений, що невдовзі я все вирішу. Він душе швидко почав не те що гнутися – ламатися після першої ж серйозної розмови.  Але Маші цього я не скажу. Я банально скористався ситуацією та зробив так, щоб вона стала ближче до мене. Так, це не чесно з моєї сторони. Визнаю, совість трохи шкрябає десь у середині.