14.

Наступного дня Ліза з Назаром прокинулися дуже рано. Поспіхом зібравшись, спустилися на перший поверх. В їдальні їх зустрів Олег, вже свіжий та бадьорий, немов і не було вчорашніх важких розмов до глибокої ночі. Запросив їх до столу на сніданок.

Слідом за ними до кімнати увійшла Маша, ще трохи сонна та пом’ята після сну, з копною непокірного курчавого рудого  волосся. Погляд Олега надовго затримався на ній, обличчя пом’якшало, потеплішало. Маша з філіжанкою кави всілася навпроти Олега, трохи посміхнулася йому куточками губ.

- Всім доброго ранку! – привіталася Маша, - як ви, готові їхати?

- Так, мамо, - відповів Назар, - вже будемо вирушати.

- Там бабуся деякі ваші речі з дому привезла, інше може по дорозі купите?

- Вам там в лісі багато речей і не знадобиться, - втрутився Олег, - Доведеться деякий час провести один з одним наодинці в глушині. Сподіваюся, не розсваритеся та не повбиваєте один одного? – пошуткував чоловік.

- Це вже точно ні, - впевнено відповів Назар, обіймаючи за плечі раптом почервонілу Лізу. Вона линула до нього, немов дитинча до мами, їй ніби життєво важливо було або торкатися його, або хоча б бачити поруч.

- Ну що, підемо їх проводжати, - підвівся Олег, - з вами до місця призначення поїде машина супроводу. Так що коли помітите «хвоста» - не лякайтеся. Це про всяк випадок, мамі так буде спокійніше.

- Буде! – впевнено підтвердила Маша, з вдячністю дивлячись на Олега. Йому знову вдалося її приємно вразити, потурбуватися про неї. Може і правда їй варто до нього придивитися, подумала вона, розглядаючи широку чоловічу спину попереду себе, поки всі йшли до машини. Якось вже звично спокійно стає їй за цією спиною.

Прощання було не довгим. Пару валіз закинули до багажника авто. Всі, окрім Олега, переобнімалися, бабуся, звичайно, трохи сплакнула, перехрестила Назара з Лізою в дорогу. Олег віддав Назару пухкий пакет з готівкою. Назар спробував щось сказати на кшталт Я все поверну, але Олег суворо глянув на нього та відрізав: - Це не ти повернеш, це я потроху віддаю свій борг твоїй матері. Так що більше щоб я подібного не чув.

Олег віддав Назару ключі від невеликого сірого позашляховика, на щастя зовсім не такого помпезного, як ті, в яких їх вчора сюди привезли. Чоловіки міцно потисли один одному руки. Бабуся знов сплакнула. З тим і рушили в дорогу. Ніякої машини супроводу слідом не поїхало. Маша навіть не витримала , запитала про це в Олега. Він легко посміхнувся і відповів – Не хвилюйтеся, все є, хлопці добре знають свою роботу.

Що ж то за хлопці та що в них за робота така, про себе подумала Маша. Якийсь інший світ, ніби в голлівудському кіно. До такого життя вона точно не звикла. І чи зможе звикнути? А може і не доведеться тебе звикати, що ти вже собі нафантазувала, дурочка нестримна, - подумки зупинила вона себе та крадькома кинула погляд на Олега. І спіймала його на тому, що він знов якось замріяно і довго дивився на неї.

- Дякую Вам за все, Олеже! – тихо вимовила та чомусь зніяковіла під його поглядом.

- Ще зовсім нема за що мені дякувати, Марію Петрівно, - не зводячи з неї очей відповів він.

- Маша. Можна просто Маша – несподівано навіть для себе тихо сказала вона.

- Добре. Маша. Якийсь сьогодні напрочуд чудовий ранок. Не бажаєте ще кави?

- Із задоволенням. А ще можу я вас попросити показати мені, де кухня?

- Покажу, звичайно. Але навіщо?

- Сніданок потрібно приготувати, - вона навіть трохи здивувалася. Він же не думає, що її родина однією кавою харчується?

Він легко посміхнувся. – Ви просто скажіть, хто що буде на сніданок, все приготують, не хвилюйтеся.

- Хто приготує, та вчорашня дівчина? – якось з недовірою ставилася Маша до кулінарних талантів тієї моделі.

- Ні, в будинку багато персоналу. Сподіваюся, вам сподобається, як готують мої кухарі. Але якщо дозволите, я сьогодні проведу вам невелику екскурсію будинком. Буду рад, якщо ви почуватиметесь тут, як вдома. Можете сміливо користуватися будь яким приміщенням та робити все, що хочете. Мені буде приємно, - з теплою посмішкою додав Олег, від чого у Маші чомусь спітніли долоньки.

- Ми не хочемо обтяжувати вас, ви і так для нас вже стільки зробили.

- Давайте ми вже завершимо розмови про те, хто кому що зробив та що винен, добре? Просто повірте: те, що ви зараз в моєму будинку, на відстані простягнутої руки – це для мене несподіваний подарунок долі…А зараз підемо пити каву. Вам сьогодні потрібно на роботу?

- Ні. Боже, я і забула про роботу. На щастя в мене сьогодні вихідний.

- Знаєте, а в мене також сьогодні вихідний! Бачте, як чудово співпало.

- Це точно, - Маші, звичайно, не дуже вірилося в цей збіг, тим більше дивлячись на хитру посмішку Олега, але чомусь від цієї їхньої  розмови було дуже приємно на серці.

***********************

Дорога була довгою. Назар намагався не дуже летіти , щоб Лізі було комфортніше, не так лячно. Вона навіть іноді засинала в дорозі. Він опускав її крісло, накривав кохану пледом та ніжно цілував у лоб. Його поцілунки, його запах, тепло його тіла поруч були вже для неї такою ж звичною необхідністю,   як повітря, вода, як сонячне світло для рослинки. Вона грілася в його коханні та турботі.