13.

Дві величезні чорні машини на високій швидкості майже вилетіли з нічного міста та помчали трасою. За пару хвилин вони вже звернули з головної дороги до лісу,  та трохи збавивши швидкість, понеслись між двох стін з височенних сосен. Раптом машини виринули з темного лісу на гарно освітлену лісову галявину. Бетонний паркан, схожий скоріш на добротну високу греблю, оточував ділянку землі розміром в пару гектарів. Міцні металеві ворота роз’їхалися, авто покотилися гравійною доріжкою в напрямку величезного сучасного будинку. Мабуть, при денному світлі ця будівля виглядала б ще величніше. Але і зараз все навкруги було майже просочене владою, силою та великими грошима . 

Машини зупинилися біля сходів парадного ганку. Одна половина високих подвійних дверей будинку відчинилася, на порозі стояв чоловік. На вигляд йому було трохи за сорок, темне з нитями сивини волосся, чисто поголене лице, уважний погляд з легким прищуром. Кріпка підтягнута статура. Жінки таких полюбляють, а чоловіки остерігаються.

Побачивши Машу, чоловік широко посміхнувся та зробив пару кроків назустріч. Обережно потиснув її простягнену до нього руку, впевненіше пожав руку Назару, тепло привітався з Лізою. Гостинно запросив їх до свого дому.

Всередині будинок був чудовим. Шикарний, стильний, він виглядав дорого не за рахунок вульгарної позолоти, а завдяки якісним речам та чудовому продуманому дизайну. Олег провів гостей до свого кабінету. Величезна кімната була стриманою, не перевантаженою речами та деталями, скоріш аскетичною. Єдиним, що трохи вибивалося з загальної атмосфери кабінету, були не менше десятка фотографій в рамках різних кольорів, що стояли на столі господаря. На всіх фото були зображення милої світловолосої дівчинки, очима дуже схожої на очі Олега.

- Як Світланка? – запитала Маша, дивлячись на фото.

- Чудово. Спить зараз, вибачте, вже пізно, не будитиму її, щоб привіталася з Вами. Вона і досі Вас пам’ятає. Називає Вас Моя тітко доктор, - посміхнувся Олег.

- Я теж її чудово пам’ятаю, дуже світла та лагідна дівчинка! – відповіла Маша.

- Це велике щастя, що тоді була саме Ваша зміна, Марію Петрівно. Моя Світланка зараз жива лише завдяки Вам. Лише Вам, - його довгий виразний погляд затримався на її обличчі, уважно вдивляючись в очі, ніби намагаючись сказати щось, що він не міг промовити вголос.  За кілька секунд Маша відвела погляд та опустила очі. Олег на це важко зітхнув. Потім, ніби проганяючи марення, знов гостинно посміхнувся,  обвів усіх поглядом та запропонував випити чаю. Комусь зателефонував, і вже за хвилину в кімнату увійшла дівчина модельної зовнішності,  яка несла тацю з гарячим чаєм.

- Я уважно Вас слухаю, Марія Петрівна, - сказав Олег, відкинувшись в своєму кріслі. І він дійсно слухав дуже уважно. Маша говорила довго. Розповідала історію Лізи у всіх подробицях, які знала. Не соромилась, бо будь що могло виявитися важливим.

Олег мрачнішав з кожною хвилиною. Іноді кидав короткі погляди  на Лізу, яка сиділа поруч з Назаром на дивані та тримала його за руку. Чим далі розповідала Маша – тим міцніше стискала Ліза руку Назара, заганяючи нігті в його долоню. Вона робила це не свідомо, але він терпів, навіть не рухався. Бо мабуть їй так зараз  було потрібно. А він потерпить.

Нарешті Маша розповіла все, включно з новинами цього дня. Олег взяв до рук блокнот та ручку, щось довго записував. Іноді він задавав питання Лізі – чіткі, конкретні, деякі несподівані. Ліза відповідала, намагалась згадати та надати якомога більше інформації стосовно Андрія та його бізнесу.

Нарешті Олег вирішив, що цього досить. Декілька хвилин він сидів, уважно дивлячись в свій блокнот, щось розмірковував, іноді примружуючи очі. Нарешті мабуть якийсь пазл склався в нього в голові, він обома долонями легко стукнув по столу та підвів  очі на присутніх.

- Значить, зробимо так. Я так розумію – ви пара? – Олег подивився на Лізу з Назаром. Ті обидва відкрили рота, щоб відповісти, поглянули друг на друга, але не знали, що сказати.

- Так! – чітко відповіла за них Маша. Назар кинув на матір вдячний погляд.

- В мене є маленька хатинка в Карпатах. Вже багато років їй не користався, але сподіваюсь тимчасово вам підійде. Права маєш? – запитав у Назара. Той кивнув.

- Чудово. Думаю, вам обом на деякий час краще поїхати з міста. Це тимчасово, поки я все вирішу. Мені так буде простіше. Марія Петрівна з мамою та донькою поживуть в моєму будинку. Це не обговорюється, - Олег підняв руку, зупиняючи потік заперечень, які Маша вже почала продукувати. – На роботу Вас возитимуть. Як і доньку до школи. Не хвилюйтесь, це не на довго.

- Ваші телефони та сім-картки доведеться знищити. У вас будуть нові, ваші номери знатимуть лише я та Марія Петрівна. Гроші – лише готівкові. Маршрут буде забитий в навігатор машини. В будиночку буде запас продуктів на місяць. Далі подивимось.

Маша уважно дивилася на цього чоловіка, розуміючи, що під його захистом тепло та надійно, але не дай Господь стати йому ворогом. А ще щось таке ворухнулося біля серця – може, захоплення його силою та розумом, а може  - його суворою чоловічою привабливістю.