5.

25 років тому

- Тікай, Лізо, біжи швидше, біжи!- мама дивно хрипіла, повітря ледве виходило з її горла. Ліза насилу змогла розібрати її слова.

Татко міцно тримав маму за горло, вдавлюючи її тіло в стіну. Мама намагалася відштовхнути його руки, але він лише сильніше навалювався на неї та продовжував душити…

Він був чомусь дуже злий, коли повернувся сьогодні ввечері додому. Обличчя його було червоне, страшне, він хитався із сторони в сторону та штовхав все, що попадалося під ноги.

А ще від нього знову пахло чимось неприємним та різким – так завжди від нього пахло, коли він починав злобно кричати, ламати меблі, громити все підряд, бити маму та шпиняти Лізу.  

- Жерти давай! Чого стоїш тут, як….- він грязно вилаявся, гримая кулаком по столу. Мама швидко метнулася до плити, наповнила тарілку їжею, поставила перед ним.

- Я що, руками повинен їсти?!

Мама подала виделку, налила в стакан чаю та відійшла від столу.

Тато їв, голосно ікаючи та колупаючись пальцями в зубах. Мама розуміла, що добром цей вечір не скінчиться, тому намагалася не потраплятися йому на очі. Вона міцно притискала Лізу до себе та тихо гладила її по голові.

  Він доїв, невдоволено буркочучи собі під ніс щось зле та лайливе. Почав пити чай. І ось тут його почервонілі очі злобно звузились, він повільно повернувся та подивився на маму, хитаючи головою.

- А чому це чай холодний?! Га? Відповідай, коли я тебе питаю! – стакан з чаєм полетів в стіну та розбився над головами зляканих дівчат. Ліза почала тихо плакати, чим лише дужче роздратувала татка. Він важко підвівся, схопив Лізу за волосся та сильно смикнув до себе.

Мама намагалася  вирвати Лізу з його руки, але йому вже і самому стало нецікаво бавитися маленькою жертвою, коли поруч є більша. Він відкинув Лізу в сторону, та упала та боляче вдарилася лобом об ніжку стола.  

Мама охнула та кинулася до донечки, але не встигла до неї добігти. Сильні руки п’яного осатанілого чоловіка вхопили її за халат, кинули спиною до стіни, а потім зімкнулися в неї на горлі.

Мама почала хрипіти, намагалася вдарити кривдника руками, пнути ногами, але ця п’яна скеля навіть не помічала тих ударів. Мама слабшала,  задихалася, та з останніх сил змогла прохрипіти Лізі «біжи!».

І Ліза побігла. Вискочила до передпокою, кілька разів підстрибнула, намагаючись зняти з вішака свою курточку. Але вішак був високим, а вона зовсім маленька , не дострибнути. Тоді вона схопила с комоду мамину теплу шаль та вибігла на вулицю.

Було темно, дуже вітряно, іноді з неба зривався перший в цьому році сніг. Ліза вибігла за  хвіртку та побігла по вулиці, на розі повернула на сусідню вулицю та знов побігла вперед. Потім почала втомлюватися, зупинилася під вуличним ліхтарем та тихо заплакала.

Їй було дуже страшно та холодно, вітер продував її маленьке тіло зо всіх боків. Але більш за все вона боялася за свою маму. Чому татко такий злий?

Ліза навіть пам'ятала тата іншим – добрим та веселим, а маму щасливою. Він приносив Лізі цукерки, обіймав маму, говорив їй на вухо щось приємне, а вона сміялася та цілувала їх обох. Ліза дуже любила, коли татко повертався з роботи.

Але одного разу він не повернувся ввечері з роботи. Швидка забрала його прямо з цеху заводу та відвезла до лікарні.  Він отримав травму, знехтувавши правилами безпеки. 

Згодом його виписали з лікарні. Він оформив групу інвалідності. І почав повертатися додому злий, хиткий, а ще від нього сильно пахло чимось різким та неприємним…

Ліза стояла під ліхтарем, і вже навіть плакати не могла, так сильно змерзла. Її волосся та плечі вкрив тонкий шар снігу, а пальці на ногах, взутих в рожеві домашні капці, вона вже майже не відчувала.

На дорозі показалася весела зграйка дітлахів. Вони раділи першому снігу, бігали, стрибали, голосно сміялися та намагалися назбирати снігу, щоб зліпити сніжки. Вони вже майже пройшли повз Лізу, коли одна з дівчаток раптом зупинилася, придивляючись до маленької напівроздягненої фігурки.

- Як тебе звуть? – запитала дівчинка у Лізи?

- Ліза – прошепотіла та у відповідь, ледве розплющуючи потріскані губи.

- А чого ти тут стоїш одна? Де твоя мама?

Ліза низько нахилила голову.

- Тато маму ображає – ледь чутно видихнула вона.

Дівчинка, здається, все зрозуміла. Вона струсила сніг з волосся та плеч Лізи, потім зняла з себе шапку та надягла на неї. Її вогненно руде волосся розсипалося по плечах та впало кудрями на обличчя.  Дівчинка накинула на голову капюшон куртки, взяла Лізу за руку та повела по вулиці.