4.

Ліза.

Я ніколи не вміла спати в потягах. Колихання вагона та стукіт коліс мене не заколисували, а заважали розслабитися. Якимось дивом сьогодні вранці на вокзалі мені пощастило купити квиток саме на нижню полицю, на верхню я б зараз залізти не змогла.

Все моє тіло нило, боліло, а низ живота наче горів. Здається, в мене вже піднялася температура. До того я вже майже добу нічого не їла, бо готівкових грошей вистачило лише на готель та на залізничний квіток, а банківські картки я викинула, щоб навіть не було спокуси ними скористатися, бо Андрій мабуть вже протверезів та намагається мене знайти і звичайно спробує відслідкувати розрахунки карткою. Також відключила свій мобільний телефон, щоб він не зміг мене відстежити.

    Можливо краще мені було вже залишитися в тому готельному номері та тихо вмерти. Мені вже потроху ставало байдуже – житиму я чи ні, бо не бачила вже сенсу жити, не відчувала навіть малесенької жаги до життя.

Всі мої мрії та сподівання, все, чого я хотіла та прагнула в своєму житті – все знищів, розтоптав, знецінив мій чоловік. Та людина, яку я дійсно кохала, якому хотіла присвятити своє життя, в якому розчинилася та зникла як особистість, поставивши на перший план лише його бажання, а згодом вже і накази – ця людина лише користалася мною, немов річчю.

Дуже сумно, коли поручь з тобою по життю іде не та людина. Та дуже страшно, коли ти потрапляєш в залежність до тирана, який день за днем стирає твою особистість , немов ластиком.

Ось такою стертою, пустою, майже неживою була я зараз. Єдине, що заставляло мене ще кудись рухатись – це бажання опинитися якомога подалі від мого чоловіка!  

Скільки разів за ці роки в особливо гіркі хвилини я пригадувала застережливі слова Назарчика: Андрій не такий, яким хоче здаватися, він може образити тебе, тобі не потрібно бути з ним!.. Назарчик був єдиним, хто розгледів темряву в ніби то лагідних очах Андрія. А я, дурепа, тоді лише посміялася с його слів. За що потім гірко платила майже чотири роки…

Назарчик - добра, світла, чуйна дитина… Чи мабуть вже не дитина зовсім, йому зараз вже повинно бути 21…Він завжди здавався набагато старшим за своїх однолітків, був дуже серйозним, виваженим, відповідальним. Ще змалку він вирішив взяти на себе відповідальність за свою родину, захищати своїх жінок, піклуватися про них. І завжди робив це дуже систематично, не зважаючи на власні потреби та дитячи бажання.

Далеко не кожен дорослий чоловік поводиться по життю так, як поводився Назар. Пощастить же колись його майбутній дружині мати поруч таке надійне чоловіче плече!

Мені чомусь згадалося: коли Назару виповнилося 8 років, народилася його сестричка Тетянка. Тоді він сам знайшов в місті секцію з боксу та сам до неї записався. Вдома заявив, що тепер має відповідати вже за чотирьох жінок, тому має вміти нас захищати. Ми з Марійкою та її мамою розчулено сміялися  з його слів та дуже серйозного вигляду, але він лише ображено сопів , дивився своїми срібними очами з-під насуплених брів, та більше нічого не сказав тоді.

Він завжди все доводив своїми вчинками, а не словами та обіцянками…

Намагаючись не стогнати, спробувала трохи перевернутися на незручному матраці. В голові паморочилося, дійсність почала кружляти та упливати від мене. Потрібно якось триматися, не можна втратити свідомість.  Їхати мені ще майже чотири години, я не повинна пропустити свою зупинку.