I

Син Марії

Виглянь, Ісусе, з-за тих своїх хмар

Вниз, де згоріла земля чорніє

Там, серед збляклих глухих примар

Він. Як і ти, син Марії...

Він. Як і ти, взявсь той хрест нести

Там, поміж сосен під Кремінною

Взявся вести, як колись і ти

Апостолів контужених за собою

Лагідним присмерком їх огорни

Затишно вкутай ранковим туманом

Збав, заступи, сохрани, відверни...

Хай їм та стежка легшою стане

У втомлені очі їм подивись

Почуй, що застудженими голосами

Вони шепочуть. Як ти колись...

Дванадцять апостолів з калашами

© 24.02.2022

Життя

Життя триває тільки в цих берегах

Тут кожен день щось лишає по сóбі

Тривоги, написи на стрічкáх

Дерева чорні, немов жінки у жалобі

Тут кожен веде дорогою своїх втрат

І цього пóчету невільно спиняти

Тут кожен іде у зиму, крізь листопад

І молиться за душу СВОГО солдата

Тут сонце топиться в обрії кожен раз

Тут кожен смертник знає свою провину

Життя обривається і спиняється час

У кожній жінці, що народжує сина...

© 19.09.2023

Вістря

Впилося вістря болісних тривог

У серце дня, у темну сутність ночі

Живеш життя, а більшого й не хочеш

Гортаєш дні, що їх залишив Бог

Безсила лють, безпомічна і ти

Несила йти, невільно і спинитись

Клясти втомилась, треба хоч молитись

За світлі душі. Маєш їх спасти

Рахуєш свічечки за упокій

Дедалі більше вогників тепліє

За світлі душі! Хто їх там зігріє?

Бо мусиш жити, доки ще живий...

© 14.04.2022

Йди вперед

Не сумуй за літом, не рахуй журавлів

Набери, якщо забракне відваги

Я почую, виросту з-під землі

Найлютішим з твоїх бойових магів

Не шкодуй спільних спогадів, видаляй

Запиши прокльони мої яваскриптом

Сірим попелом вляжуться вже нехай

Йди вперед, не тужи за літом...

© 03.10.2022

Зриваюсь на пристойну українську...

Зриваюсь на пристойну українську

Повз розгублені погляди

Ви б пройнялись, а вони – байдужі!

Героям слава! Давайте вітатись подумки

Втопивши погляд в брудні калюжі

Я так невчасно: сказать занадто, й змовчати

Буду відвертою – марна справа...

Під вечір роблюся надмірно творчою

Ви б зосередились – то цікаво...

Слова! Бруківку усю засипали...

Не всі ж на вітер...

Побудьмо трохи несамовитими

Несила тліти...

© 2013

Вірш

То всього лише вірш

Згіркла, змучена крапля душі

То не більше як скрикнути

Перш ніж пірнаєш у тишу

Може, зараз не спиш?

Може, кілька рядків напиши?

Тих, аж надто проникливих

Плутаних, спраглих, невтішних

То всього лише ти

Тихий зойк опівнічних ридань

Перш ніж падають в прірву ночей

Обважнілі повіки

То палають мости

Сотень тисяч трагічних кохань

То лиш мить, що і досі пече

А здавалось - навіки...

© 2013

Осінь

Осінь... Забракло спогадів

Свіжих, терпких, безжалісних

Чорні дерева зраджені

Теж їх, напевно, згадуєш

Небо пусте, зневажене

Осінь... Забракло справжнього

© 08.01.2013

Порізно

Будем порізно вже довіку

Не порушуй своїх обітниць

Півжиття - то нікчемна відстань

Ти - далеко... Триває літо

Півжиття - то помірна плата

За нестримне й несамовите

Отже, мушу її віддати

Ти - далеко... Триває літо

© 11.07.2013

Надія

В завислому стані сподівання
В надії. На завтра. На тих, що поряд...
Твоя. Не перша, і не остання...
Смиренна, ніби прийшла на сповідь...
Невтішна... Руки снують повітря...
Заглянеш в очі - там ніби пусто...
А сутність схована під повіки...
Покличеш? Хочеться повернутись...
Хитаюсь... Надто тверда підлога...
Підступна... День видається роком...
Там страшно! Стіни і більш нічого...
Й надія... Врешті почути кроки

© 2013

Відбитки

Відбитки, відлуння, майже щиро

Воно ж не дає тобі злетіти

Воно заповза тобі під шкіру

Воно затуля тобі півсвіту

Воно огортає ніби тиша

Воно обрива твою молитву

Воно відпуска: тоді допишеш...

Там СТІЛЬКИ ЖИТТЯ, що не можна жити

© 24.07.2013

Дягель

Стрімким, невблаганним, затятим, впертим
Отруйним як дягель, п’янким, пекучим
Ти знов проростаєш в моє серце
Вбиваєш, руйнуєш, терзаєш, мучиш
Воно вже болить мов суцільна рана
До краплі всотало твою душу…
Колись може виллється сльозами
Хіба того хочу? Виходить, мушу

© 05.07.2014

Контури

Отже, розірвано
Контури співбуття
Крейда і мокрий
Брудний асфальт
Межі пунктиром
Тепер кордони
Вздовж білих ліній
Лише ворони
Тамують тишу
У сіре небо
Кричать зловтішно

РАНОК БЕЗ ТЕБЕ

© 03.03.2012

В павутинні

В павутинні торішніх снів
Щось намріялось проти ночі
Так, чіпляє, бентежить, хочу
Пам’ятаєш, і ти хотів?
Дещо з того крихкого щастя...

Серед повені зайвих слів...
Між уламків чужого неба...
Крок в безвихідь – то крок до тебе...

© 2012

А ти все слухаєш пустелю,
Милуючись зірками
На дні старого колодязя
Боже, я знов не вірю
Коли притискає місто
Що хтось переймається вмістом
Наших сердець полохливих
Наших запалених мізків...

Вважаєш не надто часто
На ці надщерблені долі
Вони дуже швидко гаснуть
Облиш в колодязі зорі
Не гай на них більше часу