Розділ 14. ПЕрший крок униз

Олегу не довелося довго чекати. Як тільки він зайшов до приймальні Дмитра Валерійовича, його секретарка, що, схоже, збиралася йти обідати, запитала його:

 — Ви Олег Журавель?

Коли він привітався і підтвердив свою особу, жінка затараторила:

 — Проходьте, шеф вас уже чекає!

Олег подякував і штовхнув важкі дубові двері. Кабінет Гринчука був великим і розкішно обставленим.. Господар цього кабінету сидів на  чорному шкіряному дивані і читав щось у смартфоні. Побачивши Олега, він привітно усміхнувся:

 — Радий вас бачити, молодий чоловіче! Заходьте, сідайте! Як справи у Кіри? Що саме вона хотіла, я залюбки допоможу!

 — Це досить неоднозначна справа, — Олег сів на крісло навпроти адвоката. — Кіра написала мені ось таку записку, — і він простягнув Дмитру папірець, написаний рукою подруги.

Гринчук читав записку, і його брови з кожним словом підіймалися все вище над стильними окулярами в золотій оправі. 

 — Я трохи знаю цю родину, — сказав він, складаючи записку і ховаючи в кишеню свого піджака. — Знаю цю бідну дівчину…

 — Її дійсно тримають взаперті, не дозволяють навіть вибратися за ворота того лісового будиночку, — гарячково сказав Олег. — Не знаю, що саме потрібно її тітці з чоловіком. Мабуть, вони бояться, що Кіра буде сама розпоряджатися родинним бізнесом. А їм нічого не дістанеться. 

 —Послухайте, юначе, здається, ви начиталися детективних романів, — Гринчук похитав головою. — Кому потрібні такі клопоти? Павленки і так будуть розпоряджатися бізнесом, незалежно від того, чи житиме Кіра в місті, чи за містом. Просто для її здоров’я краще перебувати в лісі, де спокій, тиша і свіже повітря…

 — Але вона повнолітня, чому не може отримати свій спадок? — поцікавився Олег. 

 — Все просто, її батько написав у своєму заповіті, що Кіра зможе керувати справами, коли досягне двадцять одного року. А їй лише вісімнадцять.. Тож ще три роки бізнесом мають заправляти  її опікуни…

 — Чому ж вони нікуди її не пускають і годують ліками, від яких їй погано?

 — Певно, без ліків їй було б ще гірше… — адвокат розвів руками. — Я не дуже розбираюся в медицині, але можу зустрітися з її лікарем і розпитати, що і як. Якщо лікар скаже, що Кіра може спокійно скрізь ходити і обходитися без медичних препаратів, я донесу цю інформацію до Павленків. Таке рішення вам підходить?

 — Підходить, — не дуже впевнено проговорив Олег.  — Тоді мені можна буде подзвонити до вас, щоб дізнатися що скаже лікар?

 — Так, звісно, — Гринчук весело усміхнувся. — Ось, візьміть мою візитівку. Зателефонуйте післязавтра, і я все вам розповім. Все буде добре, ось побачите! Я теж дуже переживаю за дівчину, я її знав ще зовсім маленькою… А ваше прізвище Журавель, правильно? Ваш батько випадково не той Журавель, у якого мережа магазинів побутової техніки? 

 — Так, — трохи збентежено промовив Олег. Його батьки були розлучені, але він підтримував з батьком, у якого була зараз нова сім’я, приязні стосунки. 

 — О, передавайте йому привіт, як у нього справи?

 — Все добре, дякую…

 — Ми з ним у одну школу ходили, він був такий розбишака… От одного разу перед контрольною з алгебри…

І Дмитро Валерійович почав ділитися спогадами з власного дитинства і дитинства Олегового батька.  Олег із ввічливості не перебивав, весь час збираючись вставити якесь запитання про Кіру, але не встигав… Аж поки Гринчук, поглянувши на годинник, рвучко піднявся на ноги:

 — Ой, вибач, друже, я дуже поспішаю. Зателефонуєш післязавтра, добре? Радий був побачитися!

Він простягнув Олегові руку, а коли той потиснув її, обійняв хлопця за плечі, і так вони разом вийшли з кабінету.

 — Привіт батькові! — ще раз гукнув адвокат і подався вниз сходами, а Олег стояв і трохи спантеличено дивився йому вслід. 

“Записка”, — згадав він. Гринчук залишив у себе записку Кіри. Але, може, він мав показати її лікарю? Хтозна… Все ж на душі в Олега було якось неспокійно…