Епілог

Наближався випускний, і вчора з Ілоною ми ледве-ледве знайшли ті самі ідеальні сукні, про які так довго мріяли. Мені хотілося чогось легкого, повітряного, світло-блакитного, що нагадувало б про безтурботність і молодість, водночас пасувало до моєї зовнішності. Колір не надто яскравий, але досить виразний, щоб підкреслити індивідуальність і водночас не бути надто помітним.

Адже я не прагнула зайвої уваги, особливо тепер, коли всі мої думки були пов’язані з Костьою. Його погляд, усмішка, навіть те, як він нерідко випадково зачіпав мою руку, тепер ставали для мене найважливішими моментами.

Ілона ж вибрала сукню зовсім іншого типу — яскраво-червону, що вигідно підкреслювала всі її форми. Вона завжди любила бути в центрі уваги, і цього разу її вибір ідеально підходив для випускного.

- Мені не потрібно привертати увагу хлопця, — жартувала вона. — Я просто хочу, щоб всі бачили, яка я класна, а ти, Міло, може й посидиш у тіні.

Вона була впевнена, що, будучи сама, мусить бути помітною. А я навпаки намагалася залишатися якоюсь невидимкою, хоча мої почуття до Кості були на поверхні, навіть якщо я не хотіла цього визнавати.

Сьогодні Ілона ночувала у мене, і ми з нетерпінням чекали останнього тижня навчання. Попереду були іспити, а за ними — вступ до університету, нові горизонти і найголовніше — моя довгоочікувана поїздка до Мексики. Вона була запланована на липень, і я вже лічила дні, адже подорож означала новий етап у житті. І найкраще — я не поїду сама.

— Ти ще довго будеш збиратися? Ілона, ну серйозно, ти вирішила прийти прямо перед іспитами, — я похитала головою, поки поправляла волосся.

— Не бурчи, — з усмішкою відповіла вона, виходячи в коридор. — Уроки ще через пів години. Мені зовсім не потрібно квапитись, — вона швидко застібала черевики, а потім підморгнула. — Вже скучила за своїм коханим? Ви ж лише вчора бачилися.

Я злегка посміхнулася, хоча в серці ворушилася якась невпевненість. Вона так легко називала його моїм коханим, а я досі не знала, чи все в нього настільки серйозно. Хоча от в своїх почуттям я як раз і була впевнена.

— Не хочу старіти в цих коридорах, — відповіла я.

Ілона покрутила головою і взяла свою сумку. Вона ніколи й нікуди не поспішала. І раніше мене це не дуже то й дратувало. Та зараз я справді хотіла піти якомога швидше, аби ще трошки провести час з ним. Ми і так не бачились з вечора, бо Ілона ночувала в мене. А я вже звикла засинати в його обіймах.

— Та йдемо вже, — сказала вона, — не хочеться спізнюватися.

Я поправила свій легкий білий сарафан і зручніше закинула сумку на плече. Ми разом вийшли з квартири. І тоді я побачила його — Костю. Він стояв біля моїх дверей, посміхаючись так тепло, ніби світло навколо ставало яскравішим тільки від його усмішки. Навіть після розставання з Аліною він зберіг свій стиль, той самий, що ми колись обирали разом. Тільки тепер він це робив для себе, і наче для мене.

Побачивши мене, Костя швидко підійшов, притягнув до себе і ніжно поцілував. Я відчула, як його обійми розтоплюють все навколо мене. Це було щось зовсім інше — не те, що з Ромою, з яким у мене колись були поверхневі відносини. Тут було щось справжнє, глибоке і щире, і я сама не могла зрозуміти, коли це сталося. Як цей хлопець, з яким я колись ледве віталася, став для мене всім світом?

— Щось ви довго, — з легким жартом промовив він, коли ми нарешті рушили.

— Дехто не вміє швидко збиратися, — посміхнулася я йому у відповідь. — Ти сьогодні в чорній сорочці, що я так люблю.

— Все ж останній тиждень навчання, — відповів Костя і ще міцніше обійняв мене.

— Та досить вже, — втрутилася Ілона, — інакше ми точно запізнимося.

Ще раз швидко поцілувавши мене, Костя пішов поруч, а я відчувала, як моє серце б’ється частіше. У класі всі вже звикли до того, що ми разом. Аліна спочатку намагалася показати, що їй байдуже, але тепер вона просто ігнорує мене, наче я не існую. Мені це було байдуже. Зараз, коли до випуску залишався лічений час, я цінувала кожну хвилину, проведену з Костею.

Ми сиділи поруч на уроках, намагаючись вловити кожен момент. Здавалося, що весь світ навколо зупинився, а для мене існував лише він — Костя. Випускний був попереду, і я йшла на нього з найчудовішим хлопцем, який коли-небудь був у моєму житті. А після — нас чекала довгоочікувана подорож до Мексики.

Це було більше, ніж просто мрія. Це був початок нового життя, нових пригод і нових почуттів. Я не знала, що нас чекає попереду і чи вистачить сил нашим стосункам витримати всі випробування. Але у цей момент я вірила, що все буде чудово, що попереду — лише щасливі дні, наповнені коханням і світлом.