Глава 14. Костя

Час йшов, а я продовжував зустрічатися з Аліною. Однак згодом я все ж зрозумів, що вона зовсім не та дівчина, яку я уявляв. Їй було байдуже на мене, адже для неї було важливо лише зовнішній вигляд. Ми разом непогано виглядали, а саме тому вона продовжувала ці стосунки. Якось так швидко я розчарувався.                                                                                                                                                     

Я все частіше сумував за Мілою. За її посмішкою, жартами та внутрішньою енергією, яка постійно вибухала в ній. Здається, саме до неї я мав щирі почуття, а не до Аліни. Тому я і не витримав через певний час та відверто поговорив з дівчиною з наміром розійтися. А вона й була не проти. Щирих почуттів в неї не було, а тому це розставання далося легко. Але не скажу, що і я сильно страждав. Я зрозумів, що закоханий в Мілу.                                                                                                                          

Та все ж в мене залишалася ще дещо, що я маю виправити. Після уроків в мене вже не було жодних планів, тому я попрямував до Кольки додому. Ми досі з ним не розмовляли, і це мене неабияк засмучувало. Мені б не хотілося втрачати свого найкращого друга. Тому я все ж наважився та постукав в його двері. За мить він відкрив їх. Однак як тільки побачив, то одразу ж хотів зачинити, адже ображався на мене.                                                                                                                                           

- Коля, зачекай, - сказав я.                                                                                                                                

- Йди геть, я з тобою розмовляти не хочу, - відповів він, а я ж втримав двері. - Нащо ти прийшов взагалі?                                                                                                                                                              

- Хочу поговорити з тобою. Я дурень, знаю. Я не мав так себе поводити з тобою. Хоча й ти придурок, - Коля фиркнув. - Ти сам не хотів зі мною говорити.                                                                                          

- Бо ти проміняв мене на ту Аліну, - Коля уважно подивився на мене. - Чи не так?                                     

- Ти знав, що вона мені подобалася, міг би й підтримати, - відповів я. - Але зараз з нею вже все, мої почуття були не справжніми.                                                                                                                            

- І ти вирішив повернути друга? - він склав руки на грудях.                                                                           

Я лише дивився на нього. Занадто добре я знав свого друга. Він міг ображатися на мене, проте яка б в мене не була проблема, я завжди міг прийти до нього та поговорити. А я ж ніколи навіть не говорив йому дякую.                                                                                                                                                         

- Добре, заходь вже. По очам бачу, що в тебе проблема, - сказав Коля, відкриваючи двері.                     

Інколи мені справді здавалося, що я не заслуговую на нього. Але мені пощастило, що він в мене є. Аби ще й з Мілою в мене все вийшло, адже дівчина мене уникає...