Глава 13. Міла

Перше побачення Кості та Аліни пройшло просто чудово. Я, звісно, не могла залишатися осторонь — тихенько сиділа поряд з ним і підказувала в телефоні, що і як краще сказати, як триматися, які слова обрати. Без моєї допомоги він, мабуть, заплутався б у власних думках і не зумів би справити таке гарне враження. Аліна була захоплена — її посмішка сяяла, очі світилися, а голос звучав ніжно і впевнено. Мені здавалось, що я бачу, як у Кості народжується нова впевненість у собі. Він вміло вів розмову, жартував, і саме так, як подобається дівчатам — без надмірної наполегливості, з уважністю і щирістю.

З того моменту ми все частіше почали проводити час разом. Не лише Костя та я, а і Аліна теж приєднувалась до нас. Ці зустрічі ставали все приємнішими, і я помітила за собою, що відчуваю щось більше, ніж просто дружбу чи бажання допомогти. Це було дивне, ніжне відчуття — той самий перший натяк на закоханість, який не так просто пояснити словами. Я боялася зізнатися собі у цьому, адже Костя був зайнятий. І хоча я намагалася триматися осторонь, підтримуючи їхні стосунки, щось глибоко всередині мене боліло.

Мені навіть довелося остаточно розірвати всі стосунки з Ромою. Він був дуже спокійним у цьому питанні — ні слова образи чи докору. Здається, він давно розумів, що так буде. Можливо, навіть відчував, що між нами вже нічого не залишилось. Шкода, звичайно, але іноді треба приймати жорсткі рішення, навіть якщо вони болючі. Я зрозуміла, що не можу продовжувати брехати собі і іншим, що все в порядку, коли серце просить зовсім іншого.

Підтримкою мені стала Ілона — моя найкраща подруга. Вона першою помітила зміни в мені, першою заговорила про те, що я закохалася в Костю. Спочатку я заперечувала, але з часом не могла приховувати своїх почуттів навіть від себе. Ілона завжди була поряд — слухала, підтримувала, радила, як краще впоратися з цим складним періодом. Завдяки їй я змогла тримати себе в руках і не зруйнувати те, що ми будували з Костею і Аліною.

Хоч я і закохалася, я продовжувала допомагати Кості завойовувати Аліну. Це було непросто — кожен раз, коли вони були разом, мене охоплював сум, але я намагалась не показувати це, відкидала сумні думки і допомагала, як могла. Костя дуже цінував мою підтримку, і це робило наше спілкування особливим, навіть коли я намагалася триматися в тіні.

І ось нарешті їхні стосунки стали офіційними. Костя й Аліна почали зустрічатися, і я відступила, щоб не заважати. Було важко — кожен їхній спільний погляд, кожен дотик, кожна розмова викликали у мені біль, але я робила вигляд, що все гаразд. Для друзів я була нормальною, веселою, підтримуючою. Лише в душі відчувала холод і пустоту.

Костя виконав свою частину домовленості: він поговорив з моїми батьками і переконав їх відпустити нас на відпочинок. Після довгих вмовлянь і турботливих слів вони нарешті погодилися, і я могла починати планувати цю подорож. Це мало бути щось особливе — можливість відійти від буденності, відпочити і забути хоч на деякий час про складні почуття.

Проте мої почуття до Кості не давали мені спокою. Вони ставали лише сильнішими, кожного дня здавалося, що я тону у власних думках. Я бачу його, проходжу повз, і навіть якщо привітаюся, мене охоплює бажання підійти ближче, торкнутися руки, заговорити, сказати, що відчуваю. Але стримуюсь — бо знаю, що не маю права. Це кохання було як заборонений плід, який манить і водночас болить.

Із кожним днем я все більше відчувала, що мені потрібна допомога, хоч і намагалася виглядати сильною. Інколи хотілося просто плакати, виплакати цей біль, відпустити його, але я не могла собі дозволити бути слабкою. Світ навколо рухався далі, і мені доводилося триматися.

Одного вечора, сидячи на самоті в кімнаті, я знову переглядала наші спільні фотографії — Костя, Аліна, я на задньому плані, намагаючись залишитися непомітною. Моє серце стискалося від бажання бути там, серед них, бути тією, кого Костя любить. Але це було неможливо. Я поклала телефон на стіл і закрила очі, намагаючись заспокоїтись.

Я знала, що попереду у мене буде ще багато викликів і складних рішень. Але я була готова боротися з собою, зі своїми почуттями, з усім світом заради того, щоб знайти свій власний шлях. Можливо, це означало відпустити Костю і дозволити йому бути щасливим з Аліною. Можливо, в майбутньому мене чекала інша любов, інші почуття, інші мрії.

Тепер залишалося лише спостерігати і чекати — чекати на те, що життя розставить все на свої місця, і я знову зможу знайти свій справжній спокій і щастя.