Глава 10. Костя

Насправді мені подобалося те, як я виглядаю. Навіть незважаючи на всю ту незручність і нервовість, яка мене з самого ранку не покидала, я почувався досить впевнено. Мабуть, це тому, що я розумів — змінюватися потрібно, і саме зараз, інакше я ризикував залишитися тим самим "сірою мишею", якою всі мене звикли бачити. Мені подобалося, що я виглядаю краще, ніж раніше, хоча і сам процес змін давався непросто.

Спершу я думав, що все це — лише маленька помста Міли за всі ті дитячі витівки, які ми влаштовували разом у школі. Міла — та ще непередбачувана штучка. Я досі пам’ятаю той момент, коли вона пофарбувалася у фіолетовий, і зробила це настільки "талановито", що її обличчя і руки стали таким же яскравим кольором, як і волосся.

Бачити її тоді було просто комічно і, чесно кажучи, сумно, адже фіолетовий колір залишився надовго, і це лише посилило її нове прізвисько — Мілка. Вона з того часу ненавидить це слово. Та й сам фіолетовий колір, чесно кажучи, їй не йшов.

Проте, незважаючи на всі наші жарти й суперечки, вийшло досить непогано. Зараз на мене чекало нове завдання — познайомитися з дівчатами. Здавалося, це проста справа, але для мене це було справжнім викликом. Міла дала мені навушник, який під’єднала до мого телефону. Вона сама набрала номер, і тепер буде чути все, що я говорю. Справжні шпіони в мінімальному форматі, тільки смокінг не вистачає.

— Значить так, — почала Міла суворо. — Підійдеш до кількох дівчат, зробиш комплімент та познайомишся, зрозумів?

Я лише кивнув. Всередині все калатало від страху і сорому. Ще вчора я боявся заговорити з іншими людьми, а зараз доведеться фліртувати з іншими дівчатами. Який же це буде кошмар.

— Ти все одно станеш позориськом, — продовжила вона, — тому хоча б спробуй запам’ятати щось корисне. Знадобиться в майбутньому.

— Як скажеш, шеф, — буркнув я, намагаючись зберегти спокій. — Але я не опозорюся.

— Готова посперечатися на це, — фиркнула вона.

— Добре, закладаємося на шоколадку "Мілка", — посміхнувся я.

Сам не знав, звідки взялася ця впевненість, але хотілося вірити в успіх. Ледь вдалося втекти від Міли, адже я бачив у її очах вогники бісенятка — ще трохи, і вона б мене точно стукнула. Але я не міг втрачати таку можливість.

Потрібно було зосередитися на моїй місії. Я побачив дівчину, яка сиділа біля фонтану, сама, і читала книгу. Вона виглядала дуже спокійною, ніби втекла від усіх проблем у світ фантазій. Мені не хотілося відволікати її, але треба було пересилити себе.

— Привіт, — сказав я, підходячи ближче.

— Привіт, — вона посміхнулась, піднявши погляд. — Я Карина.

— А я Костя. Побачив тебе і не зміг не підійти. Ти нагадуєш мені героїню казки "Принцеса-жаба". Так само сидиш біля води, чекаючи на диво, — сказав я трохи швидко. — І ось, з’явився принц.

Карина дивилася на мене так, ніби я щойно сказав найбезглуздішу річ у світі. І, чесно кажучи, так воно і було. Мені стало дуже соромно, я поспішив піти, мов хотів провалитися крізь землю. Здавалось, що цього було достатньо, щоб все зіпсувати. Дуже хотілося втекти додому, але я пам’ятав, що обіцяв слухатися Мілу.

Наступною була ще одна дівчина, що сиділа неподалік, пила каву. Вона чимось нагадувала Аліну — ту саму дівчину, про яку я і думати боявся. Зібравшись із духом, я підійшов до неї.

— Привіт, я Костя, — сів поруч.

— Я Маша, — вона кинула мені погляд, і мені здалося, що я їй сподобався.

— Тобі колись говорили, що ти як Чінгісхан? — спробував я пожартувати. — Вриваєшся в серце і все там захоплюєш.

— Ти що, впав по дорозі сюди? — Маша скривилася.

Я бурмотів щось незрозуміле і поспішив геть. Цього вистачило. Вже майже добрався до виходу, як раптом почув у навушнику шипіння Міли.

— Повертаєшся назад!

Я аж забув, що ми на зв’язку. Зараз втекти було неможливо. Я зрозумів, що у мене мінімальні шанси уникнути покарання, а шанси на успіх мізерні. Так розпочалися наступні двадцять хвилин мого персонального пекла. Я бив власний рекорд за кількістю найтупіших підкатів. І навіть склав власний рейтинг:

1. "Ти така гаряча, що могла б обігріти цілу квартиру одним своїм поглядом."

2. "Твій погляд — ніби рій комарів, які кусають мене всюди."

3. "Дівчино, чи не ти з’являєшся щоночі у моїх кошмарах?"

Знаючи, що це було жахливо, я все ж не міг зупинитися. Коли повернувся до Міли, вона не стримувала сміху. Вона все це чула.

— Задоволений? — буркнув я.

— Майже, — відповіла вона, повертаючи телефон до мене, де горіла кнопка "Запис". — Тепер ти мій улюблений нічний трек.

Я не міг не посміхнутися. Це було ніяково, але й весело одночасно. Так почалася моя нова пригода. Згодом, завдяки порадам Міли, я почав більш вільно знайомитися з дівчатами. Можливо, її методи дійсно працюють.