Глава 10. Костя

Насправді мені подобалося те, як я виглядаю. Спочатку мені здавалося, що Міла просто помститься мені за всі дитячі витівки. Я пам'ятаю, як вона пофарбувалася у фіолетовий, і зробила це так не вміло, що й обличчя, й руки були такого ж кольору. На щастя це було літо і швидко все прийшло до ладу, але треба було її тоді бачити. З того часу вона й почала ненавидіти прізвисько Мілка. Та й колір, в принципі.                                                                                                                                                              

Але все вийшло досить не погано. Однак зараз на мене чекало нове завдання - познайомитися з дівчатами. Міла вручила мені навушник, який під'єднала до мого телефону. А сама ж зателефонувала. І таким чином вона буде чути все, що я говоритиму. Шпіони на мінімалках, не вистачає лише крутого смокінгу.                                                                                                                                                             

- Значить так, підійдеш до кількох дівчат, зробиш комплімент та познайомишся, зрозумів? - я кивнув. - Ти все одно станеш позориськом, тому хоча б спробуй запам'ятати щось корисне. Знадобиться в майбутньому.                                                                                                                                                      

- Як скажеш, шеф, - буркнув я. - Але я не опозорюся.                                                                                     

- Готова посперечатися на це, - фиркнула Міла.                                                                                             

- Добре, закладаємося на шоколадку "Мілка", - посміхнувся я.                                                                     

Мені ледве вдалося втекти від неї, адже я бачив в її очах бісенятка. Ще трохи, і вона б мене точно стукнула. Але я не міг не скористатися такою можливістю. Ну що ж, потрібно зосередитися на моїй місії. Для початку я побачив дівчину, що сиділа самотньо біля фонтану. Вона читала якусь книгу. Не хотілося відволікати, проте я маю пересилити себе.                                                                                     

- Привіт, - сказав я, підійшовши ближче.                                                                                                        

- Привіт, - вона посміхнулась, піднімаючи на мене погляд. - Я Карина.                                                     

- А я Костя, побачив тебе і не зміг не підійти. Ти нагадуєш мені героїню казку "Принцеса-жаба". Так само сидиш біля води в очікуванні дива, - занадто швидко сказав я. - І от, з'явився принц.                     

Карина дивилася на мене так, ніби я сказав найбезглуздішу річ. І, насправді, це так і було. Мені стало так соромно, що я поспішив піти геть. Це ж треба було сказати таке. Дуже хотілося втекти додому, проте Міла не дасть мені цього зробити. Я ж обіцяв, що буду в усьому її слухатися. Ну що ж, доведеться спробувати з іншими дівчатами. Там якраз сиділа ще одна, п'ючи каву. Вона була чимось схожа на Аліну, а тому я впевнено попрямував туди.                                                                                    

- Привіт, я Костя, - я присів поруч з нею.                                                                                                         

- Я Маша, - вона окинула мене поглядом, і я їй сподобався.                                                                          

- Тобі колись говорили, що ти як Чінгісхан? Так само вриваєшся в серце, аби все там захопити, - сказав я.                                                                                                                                                                          

- Ти впав по дорозі сюди? - Маша скривилася.                                                                                                

Я щось пробурмотів, поспішивши геть. Ні, на цьому треба завершувати. Я вже майже дістався виходу, коли Міла прошипіла в слухавку, аби я повертався назад. Я й забув, що в нас йде телефонний дзвінок. Якщо я зараз втечу, який шанс, що вона мене залишить в живих? Мінімальний, як і шанс на успіх. Тому таки довелося послухати.                                                                                                                                  

Наступні двадцять хвилин я побив рекорд по кількості найтупіших підкатів. І навіть склав свій власний рейтинг:                                                                                                                                                               

1. Ти така гаряча дівчина, що здатна обігріти цілу квартиру одним своїм лобом навіть без простуди.       

2. Твій погляд ніби сотні комарів, кусають одразу усе моє тіло.                                                                      

3. Дівчино, чи не ви з'являєтесь кожної ночі в моїх кошмарах?                                                                      

Ні, з мене вже досить. Тому я попрямував до Міли, яка вже навіть не стримувала сміху. І вона ж це все чула.                                                                                                                                                                   

- Задоволена? - буркнув я.                                                                                                                                

- Майже, - відповіла вона, повертаючи телефон до мене, де була увімкнена кнопка "Запис". - Тепер ти мій улюблений трек на ніч.                                                                                                                                

От же ж, це треба було зв'язатися з цією дівчиною. Вона мені ще влаштує веселе життя. Однак ефект це все ж мало, адже потім я почав вже більш вільно знайомитися. Можливо, методи Міли і справді спрацюють?