Глава 4. Костя

- Я виглядаю як клоун.                                                                                                                                     

Я поглянув на себе в дзеркало, і від цього захотілося залишитися вдома. Ще би, зараз на мені були якісь дивні чорні джинси з дірками, що ніби були для стилю. Обтягуюча футболка та піджак довершували образ. Коля протягував мені кросівки синього кольору, що мало стати ідеальним завершенням. Сам же хлопець вдягнувся в джинси та сорочку, не сильно хвилюючись через свій вигляд. Однак з мене він вирішив зробити якогось незрозумілого Кена. Ну це точно мені не пасує. Але друг думав інакше.                                                                                                                                             

- Ти дуже круто виглядаєш, - сказав він. - Якраз саме те, аби Аліна хоча б зараз подивилася на тебе.    

- Ти як завжди вмієш зробити комплімент, - фиркнув я.                                                                                

- Я ж не дівчина, аби робити хлопцям компліменти, - Коля подивився на свій годинник. - До того ж ще трохи і ми запізнимося. Тому давай швидше тут та пішли. Таксі на нас довго не чекатиме, та й вечірка теж.                                                                                                                                                                      

Мені залишалося лише видихнути та швидко взяти свої речі, аби вийти з квартири. Якась частина мене не хотіла йти туди, адже я не створений для таких заходів. Вже зараз я шкодував про те, що збираюся це зробити. Краще би провів час вдома, за книжками. Все ж я хочу вступити на юридичний факультет, а для цього потрібно не мало знати. Тим паче я ж хочу отримати стипендію, і в мене є не погані шанси.                                                                                                                                   

Коли ж ми виходили з квартири, то побачили Мілу, що кудись виходила. Вона лише здивовано спостерігала за нами. Певно її здивував мій зовнішній вигляд. Проте я не впевнений, що дівчині сподобалося.                                                                                                                                                     

- І куди це ви зібралися? - запитала вона. - Ще й в такому вигляді. Я щось пропустила, чи десь і справді проходить маскарад?                                                                                                                                         

- Ми йдемо на вечірку, - пояснив я. - Невже тебе не запросили, Еміліє?                                                      

Я знав, що дівчину дуже дратувало її повне ім'я, а тому часто називав її саме так. Ну не втрачати ж можливість позлити ту, що з семи років постійно ображала мене. Хоча якийсь час Міла навіть подобалася мені. Та це в минулому.                                                                                                               

- Не хочу йти туди, де запросили усіляких невдах, - сказала вона. - Гарного вечора. Бажаю вам повеселитися на "вечірці", - останні слова вона показала в кавичках, ніби з насмішкою, а потім просто закрила двері.                                                                                                                                                      

Ми ж попрямували до машини, що вже чекала на нас. Я відчував себе не на своєму місці, проте вже було пізно відступати. До того ж там і справді може бути Аліна, і я маю шанс нарешті заговорити з нею.                                                                                                                                                                     

- От не розумію, навіщо тобі та Аліна, коли поруч з тобою живе така красуня, - сказав Коля, коли ми сіли в машину. - Міла набагато цікавіша, до того ж в неї є розум та почуття гумору. А ти все сохнеш по цій...                                                                                                                                                                   

- Не треба, - перервав я. - Це моє життя, і мені подобається Аліна.                                                             

Далі ми їхали мовчки, адже, здається, друг образився. Проте я знав його занадто добре, і вже коли ми приїхали на вечірку, все досить швидко пройшло. А от мені тут було досить нудно. Аліна прийшла, проте все тусувалась з іншими. Тому краще було би піти додому, доки ще не дуже пізно, проте я не міг залишити друга. Він може напитися і потім щось вчудити. Тому я просто терпів та залишався тут, попиваючи колу. Коли ж вона закінчилась, я викинув банку та попрямував на кухню, аби взяти ще одну. І який сюрприз, там сиділа Аліна, охопивши руками голову. Здається, вона була ну дуже п'яною. Я ж підійшов до неї, обережно присівши.                                                                                                               

- Ти в порядку? - запитав я.                                                                                                                               

- Так. - п'яно відповіла вона. - Я просто трошки випила, і тепер хочу посидіти та відпочити. Можеш не хвилюватися за мене, - дівчина уважно мене розглядала. - А ти хто такий взагалі?                                  

- Костя, твій однокласник, - пояснив я.                                                                                                            

- Щось я тебе не пригадаю, - продовжила Аліна. - Певно ти новенький.                                                     

- Так, майже. Ми вчимося разом з першого класу, - сумно відповів я.                                                           

- Ну раніше я тебе не помічала. Можливо ти просто був занадто тихий. Або черговий ботанік, - потиснула плечима дівчина. - Я згадала тебе. Ти дуже гарний, Костя. Проте якби вдягався нормально і поводив себе краще...