Глава 3. Міла

Так було приємно після важкого навчального тижня просто розслабитися в обіймах Роми. Весь тиждень здався нескінченно довгим, сповненим стресу, підготовки до контрольних і нескінченних домашніх завдань. І ось нарешті настав вечір п’ятниці, коли всі офіційні справи можна було відкласти, а думки переключити на щось приємне і спокійне.

Рома, як і обіцяв, зайшов сьогодні до мене. Батьки поїхали на кілька днів у відрядження до іншого міста, і це давало мені прекрасну можливість не турбуватися про зайві очі й провести час так, як хочеться.

Він пробирався до мене так тихо, щоб нас ніхто не помітив. Зокрема, я була впевнена, що Костя і його друг, які живуть по-сусідству, могли б сприйняти наше спілкування не зовсім позитивно. Цей Костя мене вже неабияк дістав – з його постійними підколами і підступними поглядами. Але нічого, я могла потерпіти це, адже сьогодні була особлива ніч.

Хоча, якщо чесно, існував спосіб, щоб ми більше не ховалися і не соромилися, але сама я не хотіла розголошувати наші стосунки. Мабуть, мені подобалося мати маленький секрет, який додавав відчуття чогось романтичного і особливого, ніби в тих молодіжних фільмах, де все тільки починається.

— Не хочу тебе відпускати, — сказав він мені з легкою усмішкою, ніжно стискаючи мою руку. — Коли ти вже нарешті погодишся стати моєю дівчиною?

Це питання Рома ставив мені часто. Спочатку мені здавалося, що він боїться, аби нас не бачили разом і не почали розпускати плітки. Проте останнім часом він все більше натякав, що готовий заявити про наші стосунки офіційно, на весь світ. І кожен раз я відчувала внутрішній спротив. Я не була впевнена, чи саме це я хочу. Мені подобалося проводити з ним час, але ставити серйозні позначки у відносинах мені здавалося зарано. Чи можливо я просто боялася втратити свободу?

— Рома, ти ж знаєш... — я почала, намагаючись знайти потрібні слова, але вони здавалося випаровувалися.

— Так, — перебив він мене. — Я вже вивчив усі твої відмовки. Не думаю, що повірив хоч в одну з них, — він гірко усміхнувся і сів на ліжко поруч. — Можливо, колись дочекаюся чесної відповіді? Думаю, я заслуговую на це. Принаймні, хоч інколи бути твоїм.

Я зітхнула і почала вдягати светр. Ця тема так часто піднімалася, що я справді втомилася від повторень і невизначеності. Але може, справді варто було розповісти йому хоча б частину правди? Ні, навряд чи варто відкривати все до кінця. Можна ж хоч трохи прикрасити і розмити.

— Я не найкращий варіант для тебе, — сказала я, дивлячись на нього в очі. — Ти ж знаєш, я не вмію цінувати стосунки. Не вмію піклуватися про когось так, як треба. Тож не чекай від мене ідеальності.

— Мені здається, ти просто себе недооцінюєш, — м’яко відповів він, починаючи збиратися. — Ти могла б бути найкращою дівчиною.

Я підійшла ближче, і в моїй голові крутилося безліч думок, які складалися у свого роду захист від майбутніх проблем. Я була впевнена, що не хочу стосунків. І справа тут не лише в ньому чи в мені. Я не хотіла щось змінювати.

— Уяви, — почала я. — Ти вирішив познайомити мене зі своїми батьками. Все добре, їм я сподобалася зовні. Але тут я посеред вечері кажу, що хочу покурити. Чи що я не зможу втриматися і вип’ю. Як думаєш, вони будуть раді? Твої близькі мріють про іншу дівчину для тебе — більш ідеальну, без проблем і «драми».

— Може, мені й не потрібна інша, — з усмішкою відповів Рома і підійшов ближче.

І в той момент він поцілував мене, і я відчула, як голова закрутилася від тепла і ніжності. Рома мені подобався, це було очевидно, але чи хотіла я з ним більше? Можливо, ні. Принаймні поки що не готова до більшого. Я бачила, як боліло Ілоні, моїй близькій подрузі, яка неодноразово переживала розчарування у коханні. Цього болю мені вистачало, і я не хотіла повторювати чужі помилки. Тож нехай усе лишається, як є: легко, просто, без обтяжень.

— Я вмію чекати, — посміхнувся Рома, витягуючи мене з думок. — Так ми йдемо сьогодні на ту вечірку? Саня казав, що у Вані буде справжній бум, і прийде майже вся школа.

— Ні, я не хочу, — відповіла я. — Там буде нудно, а Ілона йде на концерт. Краще я залишуся вдома.

— Тоді йду один, — запропонував він, але я помітно похитала головою.

— Краще залишайся зі мною, — посміхнулася я. — Разом нам точно не буде сумно.

Рома поцілував мене знову, і я відчула, що це справжній подарунок після важких днів. Хоча іноді я і хотіла побути наодинці, він міг розважити, підняти настрій і просто бути поруч. Ми завжди знаходили, чим зайнятися — чи то перегляд фільму, чи довгі розмови про все на світі.

Так, це був мій маленький особистий рай у цьому метушливому світі. І хоч я не готова до серйозних кроків, я ціную ці моменти, які роблять мене щасливою просто зараз.