Пролог

Мілу боявся чи не кожен хлопчик у дворі. Вона була тією, хто не залишала безкарними жодні спроби принизити або ображати слабших, і ця її риса зробила її улюбленицею серед дівчаток та водночас справжнім «страхом» для хлопчаків. Незважаючи на те, що в свої п’ять з половиною років вона була на голову нижча за однолітків, її маленький зріст ніколи не заважав їй постояти за себе і за інших. Вона мала гучний, впевнений голос, а ще — велику силу волі, яку помічали навіть дорослі.

Майданчик у дворі був поділений на дві чіткі зони: дівчачу і хлопчачу. Це було своєрідним правилом, якого дотримувалися всі батьки та діти. Якщо хтось із хлопчаків переходив межу, щоб погратися у пісочку, який не промокнув під дощем, він майже гарантовано отримував відерцем по голові. Так, можливо, звучить жорстоко, але це був їхній закон, і його порушення каралося суворо. І хоча багато хто бачив у цьому жорстокість, самі діти розуміли: це їхні маленькі правила, які допомагали зберегти порядок на території.

Саме тому кожного тижня Ольга Геннадіївна, мама Міли, отримувала візити від незадоволених батьків, які скаржилися, що їхні сини «постраждали» від рук її доньки. Насправді ж, Міла не була агресивною без причини — вона просто не дозволяла, щоб її або інших дітей ображали. Якщо хтось наважився її скривдити, Міла діяла без вагань і швидко розбиралася з порушниками. Іноді її суворість доходила навіть до інших дівчаток, особливо якщо хтось з них з’являвся на майданчику у дуже яскравих бантиках, подібних до тих, які носила Міла.

Але насправді Міла була дуже доброю і чутливою дівчинкою. Вона обожнювала тварин і завжди захищала слабших, тих, кого могли образити старші діти. Ольга Геннадіївна навіть не поспішала купувати Мілі багато нових речей, адже розуміла, що дівчинка просто не встигне їх зберегти — Міла була активною і всюди метушилася, тож одяг часто рвався або бруднився. «Нема сенсу витрачатися на сукні, які порвуться за день», — жартувала мама, але в її очах було багато любові і гордості за доньку.

Батько ж навпаки дуже балував Мілу. Через роботу він рідко бував вдома, але компенсував цю відсутність безмежною любов’ю та увагою. Для Міли він був справжнім героєм — тихим, але сильним, який завжди був готовий підтримати і захистити. І попри всі труднощі, дівчинка відчувала себе по-справжньому щасливою.

Костя ж, новий мешканець двору, переїхав до столиці з маленького містечка через роботу мами. Через те, що родина приїхала трохи пізніше за початок навчального року, Костя не пішов до школи в шість років, а почав навчання з затримкою. Хлопчик вирізнявся надзвичайною слухняністю і акуратністю: його сорочка завжди була ідеально випрасувана, навіть у такому юному віці, а допомога мамі була його звичкою. Тата він не пам’ятав, але життя для нього було достатньо щасливим і спокійним.

І ось — випадок: новенький Костя оселився по сусідству з Мілою. Перший їхній конфлікт стався досить банально — Міла випадково пролила шоколадне молоко на улюблену сорочку хлопчика. Костя був у розпачі, а Міла — збентежена і навіть трохи зла, адже не хотіла, щоб хтось сердився на неї. Але саме цей випадок став початком їхньої тривалої ворожнечі, яка, здавалося, не мала жодних шансів на мирне вирішення.

Мами дітей, навпаки, одразу знайшли спільну мову і стали найкращими подружками, що ще більше загострювало ситуацію між дітьми. Вони ставали майже антиподами один для одного: Костя — тихий, чемний хлопчик, який здавався зразковим, а Міла — шибайголова, справжня вогненна маленька героїня, яка мала свій авторитет серед однолітків, хоч і не користувалася особливою популярністю серед батьків.

Час минав, але їхні характери залишалися незмінними. Костя все так само був слухняним, а Міла не втрачала своєї впертості і духу боротьби. У школі вона мала «авторитет» — діти її поважали і трохи боялися, а Костя залишався тихим і зосередженим на навчанні.

Вони не мали нічого спільного, не рахуючи сусідства і того випадкового. Але життя, як воно часто буває, підготувало їм сюрприз. Все змінилося, коли вони опинилися в одному випускному класі. Випускний клас — це час змін, нових почуттів і несподіваних поворотів. І хоча раніше вони не могли знайти спільну мову, тепер обставини змусили їх дивитися один на одного інакше.

Змагання, групові проекти, загальні уроки — все це наближало їх, хоч вони й не хотіли зізнаватися у цьому навіть собі. Можливо, в тих перших спільних моментах виникла перша іскра — чи то поваги, чи то чогось більшого.

І що б не сталося далі, це було початком нової глави в їхньому житті — історії, в якій немає місця дитячій ворожнечі, лише спільні переживання, труднощі і, можливо, дружба чи навіть перше кохання. Адже час випускного класу — це час, коли все може змінитися.