Частина 21: Знак з Гімалаїв.

Минув рівно рік. Стояв розкішний сонячний день кінця весни, коли природа вже вбралася у свої найнасиченіші смарагдові шати. Парк був переповнений життям: молоді сім'ї повільно гуляли алеями, насолоджуючись теплом, а простір навколо був сповнений дзвінкого дитячого сміху. Малеча з азартом бавилася біля води, згодовуючи хлібні крихти качкам та нутріям, які зовсім розлінилися від людської щедрості. Хтось із дітей зачудовано вигукував, помітивши на камені черепах — ніхто точно не знав, як ці повільні створіння з’явилися в озері, але вони стали його справжньою живою окрасою, нерухомо гріючи панцири під лагідним промінням.

Над парком, на самому пагорбі, повільно й велично оберталося оглядове колесо, відкриваючи відважним пасажирам панораму міста, що потопало в цвітінні. А по дзеркальній гладі озера, залишаючи за собою мерехтливі сліди, плавно ковзали човни та катамарани. Люди махали одне одному руками, і в повітрі панувало відчуття абсолютного, безхмарного щастя.

Олександр Петрович знову сидів на своїй улюбленій лавці. За цей рік він дивним чином змінився — став ніби центром спокою для всього парку. Він навчив багатьох людей просто «бути» в тиші, чути шелест листя і власне дихання.

Раптом екран його мобільного телефону засвітився яскравим, неземним світлом. Повідомлення прийшло з невідомого номера, де замість цифр був лише дивний символ — пульсуюча спіраль, що один в один нагадувала обсерваторію в Ефірії. А під нею з'явився текст, що змусив його серце забитися в унісон із ритмом Всесвіту:

«Час тиші минув. Чекаю біля підніжжя Аннапурни. Срібна нитка міцна. Твій брат по Мережі».

Олександр Петрович повільно підвівся. Він не мав жодного сумніву — це не була помилка чи галюцинація. Це був поклик, на який він чекав увесь цей довгий і водночас миттєвий рік. Він підняв погляд до неба, де в золотавих променях передвечірнього сонця повільно пропливала хмара, дивовижно схожа на велетенського синього журавля, що розправив крила для довгого перельоту.

— Я йду, — тихо, але твердо промовив він, і в його голосі відчулася вібрація цілої планети.

Він зробив перший крок — легкий, пружинистий, майже невагомий. У цю мить він чітко усвідомив, що Вселенський Розум нарешті посміхнувся йому у відповідь.  Він зрозумів: де б не пролягав його шлях далі — до снігів Гімалаїв чи до променистих палаців Ефірії — він завжди буде вдома. Бо Всесвіт — це і є він.

Авторська примітка: Озвучку до цієї книги можна послухати і подивитись  на YouTube-каналі: RA Анімації https://www.youtube.com/playlist?list=PLkcLEvVKfMgYEgBE3P13bMRSx5_SBuIkl