Частина 19: Пробудження та повернення додому

Різкий, глибокий вдих. Олександр Петрович розплющив очі, і реальність миттєво поглинула його каскадом земних відчуттів, але цього разу вони були пронизливо свіжими. Прохолодне квітневе повітря, напоєне ароматом вологої землі та першого цвіту, приємно обпекло легені, наповнюючи їх енергією самого життя.

Він усе ще сидів на тій самій дерев'яній лавці, але світ навколо за цей час невпізнанно змінився. Це була середина квітня — час, коли природа не просто прокинулася, а вже щосили святкувала своє відродження. Великдень уже минув, залишивши по собі відчуття оновлення та тихої радості. Сонце, по-весняному яскраве й наполегливе, щедро заливало парк світлом. Від криги на озері не лишилося й сліду — воно радісно підморгувало Олександру мільйонами сонячних зайчиків, що бавилися у чистій воді.

Навколо вже розлилися барви перших весняних квітів, а поруч, на тонких гілках, наливалися соком і ось-ось готові були вибухнути пишним цвітом тугі бутони магнолій.

Прямо перед ним із води з шумом випірнула нутрія. Вона вилізла на берег, де вже густо зеленіла молода трава, і почала завзято обтрушуватися. Тисячі дрібних крапель розлетілися навколо, сяючи на сонці веселкою — точно так само, як та, срібляста, у його дивовижній мандрівці. Олександр усміхнувся: тепер він бачив у цьому не просто тварину, а частинку великого живого ланцюга Вселенського Розуму.

Він повільно підняв руки. Так, це були руки сімдесятидвохрічного чоловіка, поорані сіткою зморшок. Але замість втоми він відчув у них дивну силу, наче крізь його пальці, як і крізь коріння магнолій, почали підніматися молоді соки життя. Його вік більше не здавався йому «заходом сонця» — це був лише початок нової, ще цікавішої подорожі.

Музика групи «Space» у навушниках закінчилася піднесеним акордом. Олександр Петрович підвівся. Його постать була рівною, а хода — пружною та впевненою. Старість програла бій цій новій вірі у нескінченність буття. Погляд став ясним і глибоким; він дивився на світ не як стомлений спостерігач, а як активний учасник великої творчості природи.

Він відчував: сталося щось грандіозне. Ефірія не була втечею від реальності, вона була її глибинним сенсом. Він зрозумів, що цей світ навколо — ці пташки, що весело гомоніли в саду, це небо, що дихало чистою блакиттю — є такою ж частиною Мережі, як і далекі сузір'я.

З цією світлою, переможною думкою він подивився на озеро. Воно було веселим, сповненим надії та прихованої сили. Посміхаючись, Олександр Петрович бадьоро попрямував до своєї оселі. Там на нього чекала кохана родина, і він знав, що тепер дасть їм набагато більше тепла, бо його власне джерело стало невичерпним.

Життя — це не згасання, це вічне оновлення! Якщо ти віриш у весну — вона квітнутиме в тобі завжди. Життя прекрасне, де б ти не жив! А від того, як ти його оцінюєш, таким воно тобі і здається. Все в нашій голові! Це беззаперечний факт. Він не просто прокинувся— він повернувся додому.

Авторська примітка: Озвучку до цієї книги можна послухати і подивитись  на YouTube-каналі: RA Анімації https://www.youtube.com/playlist?list=PLkcLEvVKfMgYEgBE3P13bMRSx5_SBuIkl