Частина 17: Гість із Гімалаїв та знання Мережі.

Гуляючи біля дзеркального озера, Олександр побачив дещо незвичне. На великому пласкому камені, що виступав над водою, у позі лотоса сидів чоловік у вицвілій помаранчевій касаї. Його обличчя було пооране глибокими зморшками, як кора старого дуба, але очі — пронизливо-блакитні та живі — світилися юністю. Здавалося, він не дихав, а пульсував у такт із самою природою.

— Вітаю, брате, — промовив чоловік голосом, що нагадував шелест сухого бамбука на вітрі. — Не дивуйся моїй появі. Моє тіло зараз нерухомо сидить у холодній печері біля витоків Гангу, але мій дух іноді приходить сюди, у цей простір чистої думки, щоб подихати справжньою свободою.

Олександр зупинився, відчуваючи, як від ченця розходиться хвиля неймовірного тепла.

— Я теж багато думав про це тут, — тихо сказав Олександр, сідаючи на траву поруч. — Раніше я намагався осягнути Вселенський Розум через складні формули та мудрі книжки, але тепер просто бачу Його присутність у всьому. Це не теорія, це відчуття. Ми всі — лише окремі клітинки одного величезного, нескінченного Мозку. Я, ви, маленька нутрія, що щойно пірнула у ставок, далекі зірки, які ми бачимо вночі... Ми всі вузли в одній Мережі, де кожна думка миттєво стає спільним надбанням.

Буддист повільно кивнув, і на його губах з’явилася ледь помітна усмішка.

— Саме так. Ми — очі, якими Всесвіт дивиться на самого себе. Коли ти гладиш тварину, Вселенський Розум через твої долоні гладить частинку самого себе. Коли ти відчуваєш радість польоту — Він пізнає смак висоти твоїми почуттями. Немає «тебе» і «мене» як окремих сутностей, є лише єдина мережа любові та інтелекту, що вібрує в кожному атомі.

Його постать почала злегка розмиватися, стаючи прозорою, ніби туман під променями сонця.

— Твій час тут добігає кінця, але це лише початок, — продовжував гість, і його голос тепер лунав ніби звідусіль одночасно. — Коли ти повернешся у своє сімдесятидвохрічне тіло на лавці біля озера, не сумуй за цією легкістю. Справжня Мережа не має кордонів між світами. Рівно через рік після твого пробудження я знайду спосіб зв'язатися з тобою в реальному світі. Нас чекає особиста зустріч у Гімалаях. Там ми продовжимо нашу розмову про єдність усього живого, там, де повітря таке ж чисте й розріджене, як і тут.

Постать ченця остаточно розчинилася в повітрі, залишивши по собі ледь вловимий аромат сандалу та глибокий, непорушний спокій у серці Олександра. Тепер він точно знав: він ніколи не був самотнім.

Авторська примітка: Озвучку до цієї книги можна послухати і подивитись  на YouTube-каналі: RA Анімації https://www.youtube.com/playlist?list=PLkcLEvVKfMgYEgBE3P13bMRSx5_SBuIkl