Частина 15: Світ Аквамарин — Океан і Страх.

Наступний ранок в Ефірії почався з низького, гулкого звуку, що йшов ніби з-під самої землі. Олександр Петрович вийшов зі своєї хатини й побачив, що все навколо вкрите дрібними краплями роси, які світилися неоновим блакитом.

Дівчина-незнайомка чекала на нього, тримаючи в руках дві невеликі сфери, що нагадували застиглу морську піну.

— Сьогодні, Олександре Петровичу, ми вирушимо в світ, де немає твердої землі. Світ Аквамарин. Там панує стихія води, а цивілізація живе в гігантських бульбашках-містах, що дрейфують у безкрайньому океані.

— Там теж проблеми? — Олександр Петрович уже звично перевірив свою внутрішню «готовність» до резонансу.

— Там біда іншого роду. Вони так бояться океану, що створили ідеальні фільтри. Їхні міста стерильні. Вони п'ють мертву, очищену воду і дихають штучним повітрям. Вони забули, що океан — це їхня мати. Вони вмирають від туги, навіть не розуміючи цього. Їм потрібен той, хто покаже, що вода — це не загроза, а джерело сили.

Мить — і «Коридор Щільності» переніс їх у простір, заповнений синявою. Олександр Петрович опинився всередині гігантської прозорої сфери. Навколо, куди не глянь — безмежний, розлючений океан. Величезні хвилі заввишки з хмарочос билися об оболонку міста, але всередині панувала мертва тиша. Повітря було сухим і пахло пластиком.

Люди в цьому місті були блідими й тонкими, як папір. Вони пересувалися повільно, уникаючи дивитися на стіни своєї бульбашки. Для них океан за склом був монстром, від якого вони відгородилися тисячами фільтрів.

— Дивись на їхні очі, — прошепотіла дівчина. — Вони спраглі, хоча навколо них — вся вода Всесвіту.

Олександр Петрович підійшов до центрального термінала управління водопостачанням. Це був складний лабіринт труб і мембран: «Очищення. Знезараження. Демінералізація. Стерилізація». Вони вбивали воду, перш ніж впустити її в себе.

— Ви п'єте порожнечу! — вигукнув Олександр Петрович до натовпу. — Ваша техніка зробила вас безпечними, але вона зробила вас мертвими!

Він заплющив очі й згадав свій день під водою в Ефірії. Він не став ламати труби. Він просто зосередився на головному резервуарі і почав транслювати у воду пам'ять про життя — імпульси радості, спогади про дощ, про джерела, про вільний біг хвиль. Вода всередині системи почала змінювати свою структуру, насичуючись інформацією Ефірії.

— Спробуйте зараз! — наказав він.

Люди з острахом підходили до фонтанів. Перший ковток — і їхні обличчя почали змінюватися. Рум'янець повертався до щік, очі спалахували живим вогнем.

Раптом сфера міста здригнулася від удару чергової хвилі. Люди звично закричали від жаху, але Олександр Петрович підняв руку. «Не бійтеся! Вона не хоче вас розчавити. Вона хоче з вами розмовляти!» Він підійшов до прозорої стіни і приклав долоні. Він почав резонувати з ритмом шторму зовні. Океан почав заспокоюватися. Хвилі ставали нижчими, піна розгладжувалася. За кілька хвилин навколо міста-бульбашки запанував ідеальний штиль, а з глибин почали підійматися сяючі істоти, вітаючи людей.

Повернувшись до Ефірії, Олександр Петрович жадібно вдихав чисте повітря і пив живу воду з джерела.

— Знаєш, — промовив він, — на Землі ми теж будуємо такі бульбашки. Тільки вони не з пластику, а зі страху, з обов'язків, з вічних «треба». Ми фільтруємо життя, поки від нього нічого не залишається.

— Ти сьогодні повернув їм смак до життя, — сказала дівчина.

Олександр Петрович подивився на свої руки — сильні, молоді, але вже з мудрістю всіх тих світів, які він відвідав. Він обіцяв собі: коли повернеться, він почне «мережу пробудження» прямо там, на Землі. Просто сидячи на лавці біля свого озера.

— Це і є найголовніше знання, яке ти міг тут здобути, Олександре Петровичу. Ти сам — і є цей міст.

Авторська примітка: Озвучку до цієї книги можна послухати і подивитись  на YouTube-каналі: RA Анімації https://www.youtube.com/playlist?list=PLkcLEvVKfMgYEgBE3P13bMRSx5_SBuIkl