Частина 10: День Першого Відриву та уроки Польоту.

Наступного дня Незнайомка, як завжди зустріла Олександра Петровича біля його затишного живого будиночку. Вона була весела і від одного її погляду Петрович став ще щасливішим.

— Секрет не в тому, щоб «перемогти» гравітацію, — сказала дівчина. — Секрет у тому, щоб перестати вважати себе важким. Твоє тіло — це згусток енергії. А енергія не має ваги. Передала таку думку Олександру Петровичу дівчина, ніби відповідаючи на його німе вчорашнє питання про те, як вони іноді й зовсім завмирають у повітрі.

Зараз ти сам навчишся левітації. Ти сам все це відчуєш. Олександр і дівчина попрямували до скелі, що виднілася неподалік.  Вони стояли на краю високої скелі, під якою розкинулася долина, затягнута ранковим туманом. Серце Олександра кануло в п'яти — спрацював інстинкт сімдесятидвохрічного чоловіка, який знає, що падіння — це біль. «Зупини цей шум у голові, — м'яко промовила дівчина. — Згадай музику Space. Згадай той момент на лавці, коли ти відчув, що звуки підіймають тебе над землею. Це не була ілюзія. Це була твоя справжня природа. Крокни».

Він зробив крок у порожнечу. Першу секунду мозок закричав: «Падаю!». Але Олександр Петрович розслабився. Замість стрімкого падіння він відчув пружний опір. Наче він ліг на невидиму, теплу й неймовірно м'яку подушку. Він висів у повітрі за три метри від краю скелі.

— Я тримаюся! — вигукнув він.

— Не тримайся, — засміялася дівчина, яка вже летіла поруч. — Пливи! Направляй увагу туди, де хочеш бути. Твій погляд — це твій штурвал.

Він почав підніматися вище. Але варто було йому захотіти прискоритися силою м'язів — він напружився, стиснув кулаки. І в ту ж мить невагомість зникла. Тіло стало важким, як чавун, його потягнуло вниз.

— Розслабся! — пролунав голос дівчини. — Ти намагаєшся пересуватися силою м'язів, але тут працює сила Духу. Чим сильніше ти тиснеш, тим швидше падаєш. Просто розслабся. Не роби політ — стань польотом!

Олександр зробив глибокий вдих. Він усвідомлено розслабив плечі, розтиснув кулаки і просто дозволив собі «бути». Важкість зникла. Він подивився на далеку сріблясту річку. Цього разу він не став напружуватися. Він просто уявив, що він уже там. І тіло плавно понеслося вперед. За кілька секунд він уже завис над річкою, яка у цьому світі виглядала ще дивовижнішою — її вода була настільки прозорою, що здавалося, ніби камінці на дні лежать на поверхні.

Він злетів вище, пробиваючи шар хмар. Над туманом світило сонце, і в його променях Олександр Петрович побачив свою тінь на білій ковдрі хмар — тінь молодого, сильного чоловіка, який нарешті розірвав ланцюги земної логіки. Він кружляв, робив піке, здіймався свічкою вгору, відчуваючи кожною клітиною те, про що мріяв усе життя. Приземлення було таким же плавним: він просто уявив себе на м'якій траві біля своєї хатинки.

— Я зрозумів! — вигукнув він. — Ми на Землі витрачаємо стільки сил на боротьбу, що забуваємо бути вільними від власного страху.

Дівчина поклала руку на плече: «Сни про польоти — це пам'ять твоєї душі. Тут ти навчився відпускати страх. Тепер ти справжній Творець цього простору»

Авторська примітка: Цю главу можна прослухати в озвучці з візуалізацією. Шукайте відео на YouTube-каналі: RA Анімації (Або введіть у пошук: youtube.com/watch?v=