Частина 8: Свято Резонансу та Урок Історії.

Олександр Петрович бачив, як громада святкує життя. Всі мешканці — від дітей до старійшин — зібралися на центральній площі, яка була просто ідеально рівним колом витоптаної, але живої сріблястої трави. У центрі стояв камінь, схожий на обсидіан, висотою в людський зріст.

Люди взялися за руки. Не було жодних команд, жодних диригентів. Вони просто заплющили очі. Раптом повітря почало вібрувати низьким звуком, який Олександр відчув не вухами, а хребтом. Це було схоже на ту саму космічну музику, яку він слухав на лавці — але тепер вона звучала звідусіль: із землі, з дерев, із тіл людей. Камінь у центрі почав світитися, і на його поверхні почали з'являтися образи: зірки, галактики, що повільно оберталися. А потім — інші планети. Він побачив світ, затягнутий димом, де величезні залізні павуки-машини рили землю.

— Це... це наше майбутнє? — прошепотів він.

«Це один із шляхів, Олександре. Технократичний шлях. Там люди стали рабами своїх творінь. Ми показуємо це дітям, щоб вони пам'ятали, чому ми обрали Дух. Ми — ті, хто відмовився від кайданів заліза, щоб стати частиною Всесвіту». Олександр дивився на ці кадри і згадував свої заводи, свій мобільний телефон. Все це раптом здалося йому дитячими іграшками.

— Я хочу навчитися так само. Хочу розуміти цей камінь. Хочу розмовляти з вашими деревами.

— Навчишся, — відповіла дівчина. — У тебе є цілий рік. Рік, щоб згадати те, що ти знав ще до того, як навчився тримати олівець.

Авторська примітка: Цю главу можна прослухати в озвучці з візуалізацією. Шукайте відео на YouTube-каналі: RA Анімації (Або введіть у пошук: youtube.com/watch?v=oyUcsqof1a0