Частина 7: Ритуал Співу Землі та Діалог з Нутріями.

Одного разу Олександр став свідком свята вдячності деревам. Всі зібралися біля старого дерева, яке корінням сягало глибоко в скелю. Люди сіли навколо нього і почали видавати низьке, оксамитове гудіння сіли навколо нього і почали видавати низький, гудячий звук. Земля під деревом почала вібрувати. Коріння, що здавалося закам'янілим, почало рухатися. Дерево у відповідь почало розпускати квіти прямо на очах — за лічені хвилини весь стовбур вкрився білим сяючим квітом.

До Олександра підбігла нутрія. Вона була вдвічі більша за земну, її хутро переливалося сріблом. Вона потерлася об його коліно, і Олександр Петрович чітко зрозумів її «прохання» — вона хотіла, щоб він почухав її за вухом. Коли він це зробив, у його голові виникло відчуття чистої, дитячої радості. «Ми — це вони. На Землі ви зробили тварин рабами або їжею. Тут ми — одна мережа. Кожна нутрія — вузол нашої спільної свідомості». Олександр дивився на свої юні руки і згадував екскаватори. Тут вода сама підіймалася до будинків, бо люди «просили» її через резонанс.

Одного разу дівчина привела його до невеликого ставка. На березі лежала велика срібна нутрія. «Спробуй, — тихо сказала дівчина. — Не клич її звуком. Поклич її станом. Уяви, що ти — це вона. Відчуй прохолоду води на вусах. Відчуй лоскотання трави на животі. Просто передай їй відчуття спокою».

Олександр Петрович заплющив очі. Як інженер, він спробував «спроектувати» в голові образ нутрії. Він зосередився на відчутті тепла в грудях і подумки послав цей теплий промінь до тварини. Раптом у його свідомості виник образ: запах свіжого коріння та відчуття мокрої глини між пальцями. Це був не його спогад. Нутрія стояла прямо перед ним, торкаючись своїм мокрим носом його долоні. Вона просто... віталася.

— Вона поділилася з тобою своїм світом, — посміхнулася дівчина. — Тепер спробуй так само з деревом. Але будь обережним — дерева говорять дуже повільно, їхні думки важкі й глибокі, як коріння.

Олександр притиснувся до старого дуба, чия крона сягала хмар. І раптом він відчув, як глибоко під ногами течуть підземні ріки. Він відчув кожен рух соку, що підіймався вгору до сонця. Це було схоже на роботу гігантського, ідеально налаштованого механізму — але без жодного тертя чи зносу.

— Це неймовірно... Вони все відчувають. Кожен мій крок.

Авторська примітка: Цю главу можна прослухати в озвучці з візуалізацією. Шукайте відео на YouTube-каналі: RA Анімації (Або введіть у пошук:youtube.com/watch?v=YS_RwbamFbU