Глава 19

Після візиту до супермаркету, де Саша і Матіас з сміхом вибирали найсолодші ягоди, найароматніші сири та найсоковитіші фрукти, Матіас запропонував проїхатися до моря, щоб «провітритися до вечірки».

Саша, трохи втомлена після довгого дня, погодилася із задоволенням. Вітер, що завівав у вікна машини, був сповнений прохолоди та солоних бризів. Вона ще не здогадувалася ні про що, сприймаючи це як милу продовження їхньої спільної справи.

Коли ж машина зʼїхала з головної дороги на піщану узбіччя і фари вихопили з темряви наметий силует, у її грудях щось завмерло. Попереду, на самому березі, там, де чорна вода зливалася з зоряним небом, палало справжнє диво

Це було немов з пасторального роману. На піску стояв невеликий столик, застелений білою скатертиною, що розвівалася від легкого вітру. По обидва боки від нього горіли високі підсвічники з товстими білими свічками, полум'я яких танцювало у такт хвилям.

Але головним елементом було величезне серце, викладене на піску з десятків невеликих лампадок. Воно палало теплим, привітним вогнем, відбиваючись у воді тисячью золотих блимавок. До столу вела доріжка з пелюсток троянд, що, здавалося, вела прямо в нескінченність океану.

На столі чекали на них кришталеві фужери, тарілки з вишуканими закусками (ті самі сири та фрукти, що вони обирали разом, але вже гармонійно сервіровані), а в середині розташувався неймовірний десерт — напевне, шедевр від головного кондитера готелю, створений на честь неї.

«Матіас... що це?» — видихнула Саша, виходячи з машини. В її голосі були здивування, збентеження і ще щось, від чого потеплішало на душі.

«Я хотів подякувати тобі, Сашо, — сказав він тихо, підходячи до неї. — За твої десерти, які стали легендою нашого готелю. За твою відданість справі. А ще... за те, що ти є».

Він запросив її сісти. Зʼявився офіціант, немов з підземелля, налив у келихи ігристе вино. Воно шипіло і випускало бульбашки, немов повторюючи за хвилями

Спочатку вони говорили про роботу: про нові ідеї для меню, про найважчих клієнтів, про те, як Саша вперше прийшла на кухню. Але потім розмова набула іншого вирві. Матіас розповів про свої мрії — відкрити не просто успішний готель, а місце, де люди знаходили б щастя. Саша, розкута теплом вина, вітру та цієї казкової обстановки, розповіла про те, як для неї запах ванілі та свіжовипеченого бісквіту завжди пах дитинством і затишком.

Вони сміялися, і в цьому сміху не було жодних бар'єрів між начальником і співробітником. Там були лише двоє людей, які відкривали один для одного душі.

Коли вино було допито, а десерт зʼїдений, Матіас встав і простягнув до неї руку. З ніжного динаміка, прихованого серед каміння, полилися звуки повільної, чарівної мелодії — класичного вальсу.

«Сашо, дозволь мені з тобою потанцювати?»

Вона, не кажучи ні слова, поклала свою руку в його долоню. Він обійняв її за талію, і вони почали повільно рухатися під музику, що гула у такт бьючогося серця. Їхні тіла знайшли спільний ритм. Він притягнув її ближче, його губи торкнулися її скроні, потім — щоки. Він підніс її підборіддя і поцілував. Це був не співский, нетерплячий поцілунок, а ніжний, глибокий, повний непромовлених обіцянок і тривкого почуття. Саша відповіла йому з такою ж щирістю, її руки обійняли його за шию, і в цю мить здавалося, що навколо них не існує нічого: ні готелю, ні роботи, ні минулих життів. Лише двоє людей, двоє душ, що знайшли одна одну серед шуму моря.

Вони не говорили багато слів, коли сіли в машину. Уповільненість і ніжність, що виникла між ними, говорила сама за себе. Матіас завів двигун, і вони поїхали — вже не як колеги, а як закохані.

У номері, який він замовив, все було продумано до дрібниць: велике ліжко, застелене шовковистою білизною, червона троянда на подушці, приглушене світло і відкритий балкон, з якого чути було шепіт ночного моря.

Їхній секс не був швидким і жагучим. Він був повільним, дослідницьким, благоговійним. Кожен дотик, кожен поцілунок був сповнений поваги та захоплення. Вони відкривали один одного, немов найцінніший скарб, кожну нову зморшкучку, кожну рисинку, кожен видих і стогін. Це був не акт пристрасті, а справжня симфонія двох тіл, що складалися в єдину, досконалу мелодію. Вони досягали вершини разом, немов підкорюючи одну й ту саму гору, і в цій миті Саша остаточно зрозуміла — вона кохає. Кохає цього сильного, але такого вразливого поряд з нею чоловіка, який подарував їй не лише роботу, але й відчуття власної значимості та бажаність.

А коли все затихло, і вони лежали в обіймах один одного, дивлячись на зорі через відкриті двері балкона, у Саші в душі була лише одна думка: вони були створені один для одного. Це була не просто зустріч, це було знаходження своєї другої половинки.