Глава 18

Сьогоднішній день у ресторані почався з несподіванки. Макс, наш комічний шеф-повар, завідувач кухні, прийшов не один. Припаркувавши свою машину, він урочисто виніс із неї клітку, а в ній — розкішного папугу.

— Це моя красунія, яку я придбав на Кубі рік тому, — з гордістю оголосив Макс, ставлячи клітку на стійку біля барної зони. — Я живу сам, і вона мій найкращий співрозмовник.

Немов почувши слова господаря, папуга ввічливо прокекотів: «Bonjour! Comment allez-vous?» А потім, наче щоб ніхто не сумнівався у її світському вихованні, додав вже українською: «В мене все гаразд! А у вас?»

Ця витівка викликала захоплені усмішки та аплодисменти у всіх присутніх, особливо на кухні. Однак Жан і Олег, дві творчі кулінарні сили нашого закладу, дивилися на це зовсім без зворушення.

— Папуга гарна, — скептично промовив Жан. — Але, знаєш, для наших найдорожчих клієнтів її можна було б і зажарити. Вийшов би ексклюзив.

Макс лише хитро посміхнувся, ігноруючи жарт, і перейшов до справи. —Сьогодні в нас особливий вечір. Готуйтеся. Потрібно приготувати щось надзвичайне. М'ясне, рибне — неважливо. Головне — щоб це було шедевром.

Вийшовши, він залишив по собі напружену тишу. Жан першим її порушив.

— Останніми днями французька кухня цікавить гостей набагато більше за українську, — зауважив він, звертаючись до Олега.

Олег, справжній патріот своєї кухні, не зрозумів такого зведення рахунків. —Я сьогодні доведу тобі, що українські страви такі ж цінні, навіть тут, у Франції! — оголосив він.

Так почалася спонтанна кулінарна дуель. Два майстри, два підходи, дві філософії. Вони розійшлися по своїх робочих островах, і кухня ожила подвійною енергією: тут шипіли соуси в одній каструлі, там смажилося ніжне філе в іншій пательні. Аромати змішувалися, створюючи неперевершену симфонію смаків.

Олег створював свою страву з натхненням, вкладаючи в неї всю свою любов до українських традицій, але подаючи її з сучасним, вишуканим акцентом. Він ретельно підібрав інгредієнти, кожен рух його ножа був вивірений, а соуси — ідеально збалансовані.

Нарешті, обидва блюда були готові і розміщені на тарілках. Усі зібралися навколо, щоб оцінити їхню красу. Блюдо Жана було витонченим, майже як картина імпресіоніста — мінімалістичне, але з потужним характером. Страву Олега прикрашала вражаюча нарізка з овочів і фруктів, що складалися у кольоровий візерунок, нагадуючи український вишитий рушник. Воно виглядало як свято.

Настала черга дегустації. Один за одним співробітники ділилися враженнями. Дехто, як Саша, схилився на бік Олега, хвалячи насиченість та щирість смаку. Іншим більше до душі припала витончена простота страви Жана. Підрахувавши голоси, кухарі з подивом виявили нічию: 5:5.

Судити міг лише один людина. Покликали Макса.

Він увійшов, як завжди, у чудовому гуморі. —Що тут у вас? Змагання? У нас робота! — похмуро буркнув він, але в очах вже блищала цікавість.

Спробувавши першу страву, він кивнув, оцінюючи техніку та поєднання смаків. Потім перейшов до другої. Всі завмерли в очікуванні. Макс довго мовчав, пережовуючи, відчуваючи кожен нюанс.

— Олег переміг, — нарешті оголосив він. — Перемога не в техніці, ви обоє майстри. І не в інгредієнтах. Перемога в серці. Його страва не лише смачна, вона розповідає історію. Вона здатна зігріти ностальгією та здивувати новизною. Оформлення, смак, душа — тут все ідеально.

Кухня вибухнула аплодисментами. Всі кинулися вітати Олега. Саша, яка ніколи не сумнівалася в перемозі української кухні, принесла йому маленьке тістечко, на якому айзінгом було виведено його ім'я.

— Вносимо обидві страви в меню! — вирішив Макс. — Віднині вони будуть нашими фірмовими.

І наче саме ця дуель привернула увагу всесвіту до їхнього ресторану, саме в цей момент до закладу завітали особливі гості — молода пара з Австралії, подружжя Лопес. Вони подорожували Францією на своїй яхті і почули про це місце.

Вони замовили нові фірмові страви. Спробувавши, вони були в захваті. —Це чудово! — сказали вони. — Ми обов'язково повернемося до вашого ресторану!

Так завершився цей бурхливий день, який ще раз довів, що справжнє мистецтво народиться не з суперечок, а з любові до своєї справи.