Глава 16

Затишна гардеробна, обита м'якою тканиною, притушила світло і приглушила навіть найтривожніші думки. Ліана, опершись спиною об стіну з дзеркалами, видихала разом з димом свої страхи. Стефані сиділа на маленькій банкетці, уважно слухаючи, її погляд був співчутливим і сконцентрованим.

«...І вся наша заощадження, Стеф, просто випарувалися. Один вечір. Одна група в казино», — голос Ліани зривався, наче струна на скрипці її хлопця. «Він зараз у повній паніці. Бігає, шукає будь-яку роботу. Грає в переходах, але це копійки. А ми маємо оренду платити...»

Стефані поклала руку їй на коліно. «Ти сказала, він вивчав мови? І він музикант?»

«Так. Японську, українську... і грає чарівно. Але це не годує», — гірко усміхнулася Ліана.

«Слухай, а що як... — Стефані задумливо прикусила губу. — Матіас зараз у пошуках ідей для нового проекту. Його ресторанний комплекс має стати центром не лише їжі, а й культури. У нього є зв'язки, ресурси... Можливо, він зміг би організувати якийсь колектив? Невеликий оркестр, який виконував би українську музику в сучасній обробці. Це було б дуже оригінально. Твоєму Олегу це підійшло б?»

На обличчі Ліани з'явилася перша за весь вечір справжня посмішка. «Підійшло б? Це була б його мрія! Але навіть як...»

«Я поговорю з Матіасом, — рішуче сказала Стефані. — Він шукає саме такі «іскри». Це варто спробувати».

Раптом Ліана знервовано завологлася. В її очах з'явилися сльози, але зовсім інші. «Стеф... є ще одна новина. Я ще не знаю точно, потрібно до лікаря... але тести... Я вагітна».

Повітря в гардеробній на мить згусло. Стефані завмерла, а потім обережно, наче підліток до пташеняти, обійняла подругу. «Ляно... Це ж чудово!»

«Чудово? Коли ми на межі фінансової катастрофи? Коли він сам немов дитина?» — схлипнула Ліана.

«Все буде добре, — почала утішати її Стефані. — Дивись, перш за все, тобі потрібно дбати про себе. Продукти, які зміцнюють: яблука, горіхи, шипшина. Пам'ятаєш, моя тітка говорила, що з першим сином їла багато моркви — на зір. А потім... о, діти до року — це найважливіший період. Говорять, потрібен постійний тілесний контакт, щоб дитина відчувала себе в безпеці. І розмовляти, розмовляти з нею завжди, навіть коли вона ще нічого не розуміє...»

Вони на мить занурилися в теплу, жіночу розмову про майбутнє материнство, забувши про борги та казино. Але двері рипнули, і в кімнату увійшла жінка з віником та відрами. Прибиральниця. Слова застигли на губах. Інстинктивно вони відійшли одна від одної, на їхніх обличчях з'явилися нейтральні, ділові вирази. Таємниці, поділені в затишку, раптом стали вразливими.

«Підемо? — тихо сказала Стефані. — Там нас уже, напевно, чекають».

У залі за приватним столом вже сиділи Софія та її батько Хорхе. Між ними на скатертині стояло кілька пляшок із вином, кожна — справжній твір мистецтва. Хорже, елегантний і вивірений, жестом запрошував їх сісти.

«А ось і наші музи! — гучно вигукнув він. — Ми якраз почали дегустацію. Приєднуйтеся!»

Ліана і Стефані посідали, намагаючись виглядати природно. Підійшов Матіас, його поява завжди була подією. Він легко влився в бесіду, взявши кермо в свої руки.

«Отже, Хорге пропонує нам ці дві перлини для постійної карти. Наша задача — створити до них ідеальну гастрономічну симфонію», — сказав він, його пальчик вказав на першу пляшку.

Вона була висока, з тонким, вишуканим склом темно-рубінового кольору. Етикетка, виконана в стилі старовинного манускрипту, була прикрашена золотими літерами, що складалися в назву «Château de la Lune Rouge». Нижче був зображений невеликий виноградник під літнім місяцем, а біля нього — силует дівчини, що тримає гроно винограду.

«Міцне, структуроване, з нотами чорної смородини, терну і трюфелів», — з задоволенням пояснив Хорже.

Друга пляшка була менш офіційною, більш сучасною. «Cuvée Saphir» — світло-солом'яного кольору, з яскравою етикеткою, на якій було намальовано абстрактне узбережжя з блакитною водою та сонячними блискітками. Виглядала свіжо та молодо.

Софія сиділа німа. Вона не бачила ні пляшок, ні батька. Її світ звузився до Матіаса. Вона ловила кожне його слово, кожен жест, кожну зміну інтонації в голосі. Він був для неї диригентом, а вона — завороженою оркестранткою, що чекає на його погляд.

І раптом цей погляд відірвався від вин і зупинився на... Софії. Він був глибоким, задумливим, наче він бачив не просто дівчину, а щось більше. Вона завмерла, її серце зупинилося.

Але в цю мить до столу підійшла Саша. У її руках був торт — справжня архітектурна споруда з темного шоколаду. Він був зроблений у вигляді рояля, струни якого були з тонкого цукрового драже, а клавіші — з білого шоколаду та чорного кунжуту. Вишукано і до болю символічно.

«Матиас, ви просили принести щось на пробу з нового меню», — промовила Саша, ставлячи торт на стіл. І її погляд, гострий і пильний, пройшовся від Матіаса до Софії, яка все ще була під впливом його погляду.

«Дякую, Сашо, — тепло  кинув Матіас, але було запізно. Софія вже все бачила, як він дивився на Сашу.

«Здається, я перервала якесь особливе «знайомство» з вином?» — її голос прозвучав уїдливо, на межі грубості.

Саша збентежилася і почервоніла. «Я... я просто...»

«Просто залилася слізками від цього «Château»?» — не відступала Софія. На столі повітря стало гостким, наче від цитрусової цедри.

«Софія, досить», — тихо, але твердо сказав Матіас.

Але вже встиг втрутитися Хорхе. Він легко підвівся, його обличчя розтягнула широка, миротворча посмішка. «Дівчата, дівчата! Така краса на столі — і ви сваритеся? Саша, цей торт — неймовірний! Ви б не могли розповісти мені рецепт шоколаду для декору? У моєму ресторані в Барселоні якраз шукають ідею для нового десерту».