Глава13

Червоний спортивний автомобіль, немов яскрава квітка серед буденності, плавно підкотив під вхід елегантного ресторану «Зірка». Його лінії були химерними та незвичними, а яскраво-червоний колір кричав про швидкість та стиль. З водійського боку вийшов стрункий, підтягнутий молодий чоловік у спортивному піджакі – Артур. Його рухи були сповнені впевненої легкості. З іншого боку до нього приєдналася висока дівчина з густою гривою спадаючих на плечі чорних волос. Це була Інна.

Вони увійшли до зали, де пахло кавою, дорогим паркетом і щойно приготованими делікатесами. Легка музика створювала затишну атмосферу. До них негайно підійшла офіціантка. Це була блондинка із яскравими блакитними очима та усмішкою, що змушувала посміхатися у відповідь. Стефані – життєрадісна, енергійна, зі щирим, трохи дитячим виразом обличчя. Вона з грацією запропонувала гостям меню.

— Доброго вечора! Бажаєте ознайомитись з нашим меню? — голос у неї був мелодійним і приємним.

— Дякую, — кивнув Артур, беручи меню. — До речі, я Артур, брат Віктора, вашого бармена.

Очі Стефані широко розкрилися від щирого здивування. —Ой! Ви жартуєте? Віктор нічого не говорив! На жаль, його зараз немає, пішов на склад, але незабаром повинен повернутися.

Вони замовили: для початку – тар-тар з лосося з авокадо та соусом з манго для Інни та томлений ягнячий осетрін з трюфельною заправкою для Артура. На основний стіл замовили ніжне філе-міньйон з соусом демаглас та устрицями, а на гарнір – грітен з молодими овочами. На запитання Артура Інна, граючи очима, обирала шампанське – «Dom Pérignon» останнього року. На десерт замовили фондан з розплавленою серцевиною та дві порції домашнього морозива з ягідним кулі.

Стефані, примітивши записавши все, посміхнулася і пішла готувати замовлення.

— Мені подобається тут, — тихо сказала Інна, коли вони залишилися одні. Її погляд блукав інтер'єром, оцінюючи дизайн у стилі ар-деко, витончені деталі та витриману колірну гаму. — Стильно. Але знаєш… — вона понизила голос, — офіціантка, Стефані… мила, безперечно. Але я впевнена, що могла б обслуговувати клієнтів навіть краще. У мене є досвід з Парижа, пам'ятаєш? А роботи досі немає, а гроші дуже потрібні.

Артур взяв її руку своєю. —Не хвилюйся. Я обіцяю, я поговорю з Віктором. Він спитає у керівництва. Влаштувати тебе сюди – чудова ідея.

У цей момент повернулася Стефані, несучи перші страви та шампанське. Вони почали їсти. Тартар був ідеально збалансованим, поєднуючи ніжність риби з кремовістю авокадо та солодкуватістю манго. Осетрін танув у роті, а аромат трюфеля був витонченим та ненав'язливим. Шампанське виявилося ідеально охолодженим, з яскравою, живистою перлистістю.

Коли подали основну страву, Артур раптом помітив біля бару знайому постать. —О, а ось і Віктор! Вибач, я на хвилинку, — звернувся він до Інни і підійшов до брата.

Віктор, у білосніжній барменській жилетці, справді щойно повернувся і готувався до вечірнього напливу гостей. Його обличчя розітлілося у широкій усмішці, коли він побачив Артура. Вони міцно обійнялися, похлопали один одного по спинах.

— Як це тобі вдається з'являтися так несподівано? — засміявся Віктор, миттєво готуючи для брата та його супутниці два авторські коктейлі на основі джину з свіжим розмарином та ягодами. — Тримай, з мого боку.

Він взяв бокали та підійшов разом з Артуром до столика. Артур представив його Інні.

— Дуже приємно, Інна, — ввічливо сказав Віктор. — Артур каже, ви шукаєте роботу? І навіть маєте паризький досвід?

— Так, — впевнено кивнула вона. — Мені дуже подобається ваше заклад. Я була б рада стати частиною команди.

— Чудово! Дайте мені ваш номер телефону. Завтра я поговорю з нашим менеджером, Анжелою, і передам ваші контакти. Вона вирішує питання з персоналом. Обіцяю, що спитаю.

Вони ще деякий час приємно розмовляли, але незабаром до ресторану почали підходити нові гості, і Віктору потрібно було йти за стійку. —Дзвони! — кинув він на прощання братові. — І гарно покатайся на своїй красуні!

Розрахувавшись із Стефані, Артур і Інна вийшли на свіже повітря. Віктор, скориставшись хвилинною перервою, вийшов проводити їх і не стримався від компліментів червоній машині, обережно провівши рукою по лакованому капоту.

— Ну і монстр! Колір – просто бомба. Молодець, брате.

Вони сіли в авто і з легким ревом двигуна зникли в вечірніх вулицях.

Всередині ресторану Стефані, прибравши столик, ненадовго затрималася біля бару. —Віктор, а хто та дівчина, яка була з твоїм братом? — спитала вона, намагаючись звучати байдуже.

— Це Інна, його дівчина. Сам спортсмен, і дівчина у нього, як на підбір, — усміхнувся Віктор, витираючи бокал.

— Зрозуміло... — Стефані кивнула, і в її очах на мить пробігло замилування, змішане з легким смутком. — Він... вони гарна пара. Сподіваюся, ще колись завітають.

Вона вже хотіла щось додати, але раптом до неї підбігла її подруга та колега, Ліана. Вона виглядала збентеженою та розгубленою. —Стеффі, мені так потрібно з тобою поговорити! — пошепки, але з натиском, сказала вона. — Я запізнилася, тому що… там такая історія сталася! Я нікому не можу розповісти, крім тебе!

Стефані миттєво забула про все. Вона кивнула, і, взявши Ліану за руку, вони швидко пішли глибше в заклад, у тиху гардеробну, де могли б спокійно поговорити по душах. Двері зачинилися, залишивши зовні лише шепіт та таємницю.