Глава 10

Авто мерсадес мерського кольору плавно зупинився біля під'їзду, викликавши спалах фотоапаратів. Мер, усміхнений та діловитий, легко вийшов із машини та упевнено ступив на червону килимову доріжку, що вела до дверей нового ресторану «Зірка». Над дверима сліпила вивіска: «Ласкаво просимо!» і тут же елегантним шрифтом: «Bienvenue!». Вітали гостей і надувні зірки-гіганти, що майоріли у повітрі, наче справжні небесні провісники успіху.

У залі, де вже лунав тихий гул задоволених голосів, панувала затишна, але водночас урочиста атмосфера. Матія, Саша та Віктор, при парах, знімали останні хвилини перед відкриттям. І осіб почалася церемонія. Ведучий, знайоме обличчя з найпопулярнішого телешоу країни, легко взяв керування у свої руки. Виступили Матія, який подякував усім, хто вірив у цю мрію, та мер, який привітав місто з таким культурним надбанням. Музика змішувала українські мелодії з французькими шансоном, створюючи неймовірний звуковий коктейль. Вільних столиків не було вже за півгодини до початку, а за вікном вишикувалася нетерпляча черга

Біля самого великого вікна, з видом на вечірнє місто, сиділи Софія та її батько. Вони вивчали меню, роздумуючи над вибором. —Тату, мені здається, ми повинні спробувати щось, що об'єднає обидві кухні, — промовила Софія. —Тоді почнемо з терену з качки та фуа-гра з ягідним конфі та грісіні — запропонував батько. — А на друге... Ось це цікаво: телячі cheeks (щоки) томлені в червоному вині з коренеплодами за французькою технологією, але подаються з українськими пампушками та часниковим соусом. —Ідеально! — підхопила донька. — А на десерт, звичайно, той дивовижний торт, який ми бачили при вході.

Серце «Зірки» — кухня

На кухні панував вишуканий хаос, який міг здатися безладдям лише непосвяченому. Насправді це був чітко відлагоджений механізм, диригентом якого був шеф-кухар Рубен. Сьогодні він був спокійним, як океан перед зорепадом. Його рухи були швидкими, точними та економними. Він не кричав, а говорив тихо, але так, що кожен чув. Його пронизливий погляд миттєво оцінював кожну тарілку, що виходила з кухні: «Більше соусу тут», «Цю кропиву на краю, так, ідеально», «Подавати негайно, це гаряче».

Команда працювала як один організм. Sous-chef Лука перевіряв всі поставки, відповідаючи за якість кожного листочка салату. На розіплці, біля величезної плити, працював Віктор. Сьогодні він готував свою коронну страву — утині костелі (confit de canard). Він акуратно викладав у глибокий посуд ніжки качки, заливав їх щирим утиним жиром, додавав часник та прянощі і відправляв у низькотемпературну духовку на довгі години томління. Результат — м'ясо, яке тануло у роті, і хрустка, ідеальна шкірка. Віктор пишався цією стравою, адже вона була візитівкою класичного бістро, виконаною з українською щирістю.

На овочевій станції дві молодиці-кухарі з неймовірною швидкістю нарізали овочі для салатів та гарнірів. Морква — тонкою соломкою, цибуля — прозорими півкільцями, перець — ідеальними кубиками. Все підлагоджено під ритм, заданий Рубеном. Соусьє чарівним чином перетворював бульйони та вино на гладкі, насичені, ароматні соуси.

Готові страви потрапляли на підвісну стійку, де їх забирали офіціанти у стильних чорних фартухах. Вони злітали сходами до залу, немов посланці, що несуть довгоочікувану радість.

Мер міста з дружиною насолоджувалися вечерею. Вони вже спробували ніжний пате з шоколадом від Саші на закуску. На основну страву мер обрав філе морського окуня під хрусткою шкіркою з соусом беарнез, а його дружина — бургундських равликів (escargots de Bourgogne), які викликали у неї захоплене зітхання. Вони ділилися враженнями, киваючи знайомим, і було видно, що вечір їм подобається.

Коли основні страви були з'їдені, ведучий оголосив музичну паузу. Гурт виконав спеціально написаний для вечора гімн «Україна – Франція: єднання смаків». Гості підхопили приспів. А потім погасло світло. У супроводі урочистої музики офіціанти винесли велетенський торт. Його дизайн був шедевром Сашиної творчості: одна половина була прикрашена біло-блакитним кольором і вишитим орнаментом з крему, а друга — у кольорах французького триколору з цукровою копією Ейфелевої вежі. Усі зааплодували.

Розливши шампанське, підняли келихи за успіх «Зірки». І коли перші краплі ігристого вина торкнулися язика, у небі над рестораном розквітли феєрверки. Яскраві зірки на мить затьмарили собі всі інші на небосхилі, ніби даючи своє благословення.

Це був справжній успіх. Не лише тому, що не було вільного місця. А тому, що вдалося найголовніше: створити неповторну атмосферу радості, об'єднати дві культури в одному просторі, показати, що смак не має кордонів. «Зірка» спалахнула на кулінарному небосхилі яскраво і надійно. Це була перемога всіх: Матії — як мрійника, Рубена — як генія, Саші — як митця, Віктора — як майстра, і кожного, хто вірив у цю неймовірну симфонію смаку.