Глава 6

Кабінет Матіаса був точним відбитком його внутрішнього світу. Це була фортеця порядку, знань і смаку. Простора кімната тонула в теплому світлі від настільних ламп з зеленими абажурами, що пробивалося крізь важкі дерев'яні жалюзі, які замість штор регулювали потік сонячного світла. Світло грало на палісандрових полицях, що сягали стелі, і в яких у строгому порядку стояли сотні книг.

Ця бібліотека була його університетом. Цілі секції були присвячені архітектурі: від трактатів Вітрувія та Палладіо до сучасних робіт Нормана Фостера та Захи Хадід. Поруч мирно співіснували томи світової літератури, але особливе місце займала невелика, але дуже вибрана колекція поезії. Збірки Рільке, Целана, Українки, Павла Тичини з закладками з шовкового шнурка свідчили про часті та вдумливі повернення до улюблених рядків.

На масивному дубовому столі, окрім сучасного тонкого монітора та клавіатури, лежав розгорнутий зошит із власними замітками Матіата, старий аналоговий телефон з диском для набору та важка прес-пап'є у вигляді бронзового волошки. Поряд із столом на невисокому постаменті стояла архітектурна модель готичного собору, яку він змайстрував власноруч ще в студентські роки. Усе тут говорило про людину, яка цінує красу форми, міцність фундаменту та силу слова.

Саме в цьому сконцентрованому царстві думки його й знайшли двоє чоловіків у дбайло підігнаних костюмах. Вони представилися партнерами, що володіють невеликим, але перспективним рестораном «Таран» у самому серці міста.

«Пане Матіас, ми чули про ваш смак і інвестиційну кмітливість, — почав один із них, розкладаючи папірці на столі. — «Таран» зараз — це сплячий гігант. Він має найкращу локацію, але абсолютно позбавлений душі. Уявіть: простора зала з високими стелями, величезна тераса, що виходить у сад… Але все це потребує серйозної реконструкції. Нова концепція, нове життя».

Матіас уважно слухав, його погляд бігав по схемах і фотографіях. Він бачив не те, що було, а те, що могло б стати. Він уже майже відчував атмосферу майбутнього місця.

«Ви хочете продати його мені?» — уточнив він, вже знаючи відповідь. «Саме так.Ми впевнені, що тільки ви зможете розкрити його справжній потенціал».

Угоду було укладено швидко та ефективно. Матіас, керуючись якимось внутрішнім імпульсом, який він ще сам повністю не усвідомлював, погодився. Після того як партнери, потискаючи йому руку, залишили кабінет, він підійшов до великого вікна. Він ходив туди-сюди по стародавньому килиму, обмірковуючи наслідки свого рішення. Він тільки що купив не просто бізнес, а можливість втілити у життя свої ідеї, створити щось прекрасне.

Легкий, але впевнений стук у двері перервав його роздуми. Увійшла Ельза, його відна і домробітниця. «Пане Матіас,вас чекає архітектор Андрій».

Молодий, енергійний архітектор із портфелем у руках увійшов до кабінету, сповнений ідей. Матіас коротко виклав йому завдання: повна перебудова інтер'єру ресторану.

«Я хочу, щоб тут переплелися дві душі, — сказав Матіас, дивлячись на модель собору. — Українська щирість, теплота, натуральні матеріали… і французька витонченість, легкість, елегантність. Щоб відчувався і Київ, і Париж».

Архітектор, захоплений завданням, кивав: «Зрозуміло.Дерево, лляне полотно, ковані елементи… і ажурні меблі, світлі кольори, вертикальне озеленення. Це може бути неймовірний симбіоз!»

«Саме так, — підхопив Матіас. — І я хочу, щоб головна увага була приділена барній стійці та головній залі. Це має бути серце ресторану. А тераса… тераса має бути вкрита квітами. Французька лаванда, українські соняхи у плетених з лози кашпо. І щоб килими-думони лежали на ажурних стільцях».

Вони обговорили деталі, а потім перейшли до найголовнішого — назви. «Я хочу назвати його«L'Étoile», — сказав Матіас. — Зірка. Французькою. Це звучатиме як наголос на вишуканості, але для тих, хто знає, це буде наша, українська зірка».

Архітектор погодився, що це ідеально. Обговоривши наступну зустріч, він пішов, а Матіас залишився зі своїми думками. Він включив комп'ютер і миттєво відкрив груповий чат із Сашею та Віктором.

Матіас: Друзі, у нас з'явився новий проєкт. Серйозний. Я тільки що купив ресторан. Віктор:Ти що?! Оце новини! Який? Саша:Вітаю! Це неймовірно! Розказуй швидше! Матіас:Колишній «Таран». Повна реконструкція. Концепція — українсько-французька. Ось, кидаю фото ідеї майбутнього інтер'єру. Потребую ваших думок. Що думаєте? Що б додали?

Він закріпив у чаті кілька ескізів, що їх накидав архітектор. Посипалися захоплені коментарі, пропозиції щодо музики, меню. Вони домовилися зустрітися на наступний день на самому об'єкті, щоб оцінити масштаби робіт і почати діяти.

Матіас вже починав формувати список першочергових завдань, коли двері його кабінету різко відчинилися без жодного стуку. На порозі стояла Софія. Вона була не просто схвильована — вона була на межі паніки. Її звичайно спокійне і врівноважене обличчя було блідим, очі розбігалися, а в руках вона м'яла якийсь лист.

«Матіасе, мені потрібно поговорити з тобою. Зараз же. Наодинці, — її голос звучав напружено і несвоє. — Це дуже важливо. Це стосується не лише мене».